Їхала я колись поїздом з однієї жінкою та її дитиною. Я надовго запам’ятаю цей день. Після цього я прочитала усі пам’ятки для пасажирів, щоб знати, що входить в обов’язки провідниці.
Я знайшла своє місце й побачила молоду жінку з дитиною років 6. Їхати нам було досить довго, тому я вирішила познайомитися. Не будемо ж мовчки сидіти й дивитися в одну точку. Іра виявилася дуже цікавою співбесідницею. Ми говорили абсолютно про все. Донечка її, Маруся, теж чудова дитина. Щоб ви розуміли, за весь той час, поки ми їхали, вона й звуку зайвого не видала. Мама дала їй розмальовку й вона так сиділа й спокійно собі розфарбовувала картинки.
Коли до нас прийшла контролер, щоб перевірити квитки, з’ясувалося, що в Іри вони електронні. Вираз обличчя провідниці враз змінився. Вона з явним роздратуванням крикнула:
— Що ви оце мені телефон свій показуєте. Де квиток, чому не видрукований?
— Та я читала, що це не обов’язково, можна сканувати й з телефона, — зніяковіло промовила Іра.
— Мені тепер ще по сканер вертатися! Придумують всякі дурниці, а я мучитися маю.
Я побачила, як Ірі стало неприємно й соромно. Провідниця вернулася вже вдруге зі сканером і цього разу вона своєї злості не приховувала. Щось бурмотіла собі під ніс. Вже цей інцидент мене тоді шокував, як вона взагалі збиралася квитки перевіряти? Але це ще був не вечір.
Коли ми почали готуватися до сну, Іра зауважила, що постіль, яку вона хотіла постелити своїй дитині, м’яко кажучи, брудна. Так ще й пакет з цією постіллю розірваний. Я переконала її покликати провідницю, щоб замінила. І до нас знову прийшла та провідниця, що раніше накричала за “не такий” квиток.
Зайшла вона зі словами “Знову ви! Що на цей раз?” Іра показала пакет, провідниця насупилася. “Зараз буде скандал” — подумала я про себе. І не прогадала. Виявляється, у всіх бідах були винні ми і у тому, що у провідників зарплата маленька теж ми з Ірою винні. Постіль міняти вона не хотіла, казала, що іншої нема, що це ми щось собі придумали. А вона вже втомилася вислуховувати претензії від кожного. А я їй кажу:
— Жіночко! Та це ваша робота. Та вам за неї гроші платять. Розумію, що малі, але ми тут до чого, що у вас зарплата мала? І взагалі, як вам так погано, то звільняйтеся й шукайте щось інше. Бажано, щоб не з людьми робота була, бо це не ваше. Або інакше виконуйте свою роботу добре й не буде претензій!
Вона так глянула на мене, а потім розвернулася й пішла кудись. Через 10 хвилин мовчки принесла новий запечатаний комплект постелі. А я собі думаю, це вартувало нам усім перед сном настрій псувати своїми криками? Та поміняла б одразу, ми б усі давно вже спали! Ще й дитина мусила наслухатися різного!
