Я вже чотири роки підряд їжджу на відпочинок в Буковель. Катання на лижах – це моє зимове хобі та рівних у вправності мені немає. Та цього року щось пішло не так. Я їхав на великій швидкості по гірськолижному спуску, як раптом вдалині щось помітив. Наче щось прошмигнуло. Я подумав, що це лисиця, га мить повернув голову в бік лісу та втратив керування лижами. В результаті зламав ногу. Поруч були інші лижники та вони дотягнули мене до травмпункту, на мою ногу наклали гіпс, знайомі придбали мені милиці. Відпочинок було зіпсовано та максимум що я міг робити – це кататися на оглядовій канатній дорозі спостерігаючи за іншими лижниками.
Та згодом мені довелося їхати у потязі. Я взяв квитки завчасно на нижню полицю. Моєю сусідкою виявилася літня жінка ти ми розмовляли до тих пір, поки не прийшла провідниця. Вона перевірила наші квитки та видала постіль.
Моя сусідка Вікторія Валентинівна почала заправляти постіль, а я зрозумів, що сам не впораюсь. Попросив про допомогу у провідниці.
Та жінка відреагувала так, що я зовсім не очікував. Почала називати мене різними негарними словами. Сказала, що вона не наймалася мені прислуговувати. Двічі повторила розмір своєї зарплати та увесь час жалілася на пасажирів, з якими їй доводиться працювати. Якби я знав, що вона так відреагує, то не починав би цієї розмови.
Провідниця так кричала, що аж почервоніла. Хвилину тому вона спокійно перевіряла у нас квитки, а тепер вона була наче дракон який дихає вогнем.
На її крик прибігли інші пасажири нашого вагона. Хтось став на мій захист, а жінка сказала, що немає чого в такому стані їздити у потязі, потрібно сидіти вдома. Назвала мене егоїстом, який, користуючись своїм станом, вимагає до себе особливого ставлення. Згадала чомусь мою маму, яка за її словами повинна була їхати разом зі мною та няньчити мене.
Проте конфлікт довго не тривав, оскільки знайшлися пасажири, які були більш досвідчені в цих питаннях. Невідомо де один чоловік знайшов посадову інструкцію провідника потяга, де було вказано що входить в обов’язки тієї нахабної працівниці, потім той чоловік дав мені номер гарячої лінії. Не довго думаючи я зателефонував туди та поскаржився. Провідниця ходила сама не своя та спілкувалася зі мною з обережністю.
Я надовго запам’ятав цю ситуацію та те, що навіть в такому випадку можна поставити на місце нахабних працівників. Цікаво, про що думала провідниця коли мені відмовляла в допомозі та за яким принципом її взяли на роботу? Якщо їй не подобається місце, де вона працює, то хай звільнить його для більш кваліфікованих працівників. тих, хто любить та вміє працювати з людьми. В кожної людини у світі є своє призначення та у тієї жінки теж воно має бути. Після такого обслуговування складається негативне враження про компанію, послугами якої користуєшся.
На щастя зі мною більше не траплялися подібні випадки. Але якби й трапився такий випадок, то я знаю що робити. Тепер усім розповідаю цю історію, щоб мої близькі та знайомі знали, що на кожного нахабу є своє покарання. Не знаю що трапилося з тією провідницею.
Невдовзі я одужав та знову відправився кататися на лижах. Тепер я вже не задивляюся на різних лисиць та білок.
