Оксана зайшла в поїзд, який прямує до Одеси. Нарешті відпочинок. Цілий рік дівчина мріяла поїхати до моря, походити вулицями старовинного міста. Вона ні разу не була в Одесі. Тому поїздка виявиться успішною. Адже в неї багато планів, щодо того, як проводитиме свій час. Воно і не дивно. Адже так сталося, що їздити на відпочинок у її батьків не було такої можливості. Тому, коли Оксана повідомила, що виїжджає, вони з радістю проводжали її. Нехай мрії донечки збуваються.
Коли зайшла до свого купе, на протилежному дивані стояла велика клітчаста сумка. Дівчині дивно. Адже з такими давно вже ніхто не їздить. Але людини, кому належить та сумка все не було. Оксана вирішила, що сидить десь в іншому купе вона чи він. І як не бояться залишати речі без догляду. Добре, що Оксана вже на місці, подивиться за чужою сумкою. Поїзд поїхав, провідниця принесла постільну білизну. Дівчина розіслала свою сторону, адже так зручніше їхати.
До неї в купе так ніхто і не заходив. Коли Оксана вже дрімала, їй почулося, що із сумки щось запищало. Дівчина здригнулася. Можливо показалося, знову тиша. Тільки Оксана лягла, збираючись заснути, як знову писк повторився. Вона аж підскочила. На цей раз писк перейшов у плач дитини. Дівчина не могла зрозуміти, звідки? Потихеньку розстебнула сумку, і здригнулася. Такого вона зовсім не готова побачити.
В сумці стояла колиска з малюком. Малюк плакав все голосніше. Оксана пішла за провідницею. Вона розповідала, про дитину, але провідниця ніяк не могла зрозуміти, що говорить дівчина. Вони удвох прийшли до купе. Коли провідниця побачила, аж руками сплеснула. Удвох вони підняли малюка. Памперс мокрий, але поруч знайшли пакет з одягом, також пляшечку з сумішшю. Вони разом перевдягли малюка, провідниця принесла теплої води в якій погріли суміш і нагодували малюка.
То є хлопчик. Такий гарненький. Яка ж то мама кинула свою дитину. Викликали представника поліції, який є в кожному поїзді. Чоловік прийшов хвилин через десять. Він розпитував Оксану про пригоду, та як вона знайшла малого. Провідниця згадала, що в вагон заходила молода дівчина, несла цю сумку. Їй допомагав чоловік, який знаходиться в сусідньому купе. Пішли до того чоловіка. Він уже спав. Поки розбудили, та йому дійшло про що запитують, нарешті сказав:
– Я просто допоміг молодій дівчині підняти сумку по східцях. Далі вона сама її несла. Куди? Та навіть не звернув уваги.
Всю ніч Оксана просиділа з малюком на руках. Боялася залишати його в колисці, щоб ненароком не випав, коли вагон хитає. Чоловік із сусіднього купе також сидів разом із дівчиною. Його звати Борис. Так вони й познайомилися. На ранок вони в супроводі представника поліції понесли малюка до відділку. Борис як і Оксана приїхав до Одеси відпочивати. Тому винайняли житло в однієї бабусі. Вона здавала дві кімнати, от вони там і поселилися. Хлопчика провідували кожен день.
Цікавилися, як просувається справа з приводу місцеперебування горе-мами. Оксана і Борис здружилися. Вони разом ходили всюди, їздили на екскурсії та взагалі весь час проводили разом. Через три дні їм повідомили, що знайшли маму. Провідниця впізнала в ній ту дівчину, яка занесла сумку в вагон. Нею виявилася неповнолітня, яка народила на квартирі, там де проживала. Потім таким чином вирішила позбутися дитини. Боялася, що батьки дізнаються.
Додому Борис і Оксана поверталися разом, уже як пара. Вони вирішили одружитися і зайнятися усиновленням Жені, так вони назвали хлопчика. Про їхнє подальше життя, то вже інша розповідь.
