Вийшла заміж, коли мені було 20 років. Прожила з чоловіком більше дев’яти років, а з дітьми у нас так і не складалося. Пішла на перевірку, лікарі запевнили мене, що в мене зі здоров’ям все гаразд. У будь-який момент може відбутися завагітнення. Натякнули, що не завадило б перевіритися чоловікові.
Я поверталася додому і думала, як вмовити свого коханого на таку процедуру. На моє здивування, він одразу погодився. У нього також все було в нормі, а діток Бог нам не посилав.
Вирішили піти іншим шляхом – усиновити хлопчика, якого ми приглянули в дитячому притулку. Малий легко йшов на контакт з нами. Ми провідували його майже щотижня, а потім виробили документи на його всиновлення. Так у наш дім увійшов русявочубий Назарчик.
Малий влив радість у нашу сім’ю. Тепер весь вільний час ми присвячували йому. Назар ріс кмітливим і веселим хлопчиком. За короткий час він став для нас рідним. Моє материнське бажання було зреалізоване. Я почувала себе щасливою – у мене була повна сім’я.
Улітку ми поїхали разом на море, гарно відпочили. Після повернення додому у мене несподівано виникло погане самопочуття. Я списувала все на зміну клімату.
Минув тиждень, за ним другий, а я ніяк не могла прийти в норму. В мене появилася нудота. Вирішила сходити до лікаря. Після ретельного огляду викрилася основна причина мого поганого самопочуття – я була вагітна.
Для мене наразі це стало великою несподіванкою. Адже вже змирилася з думкою, що в мене не буде кровних дітей. І тут такий сюрприз! У перспективі він виявився ще й подвійним. Коли мене направили на УЗД, мені лікар повідомив, що я чекаю двійню.
Так я стала матір’ю трьох дітей – Назара, Світлани і Наталі. Назару на той час виповнилося 5 років. Він був тепер для мене помічником. Адже з двійнею не так вже просто справлятися. Було, звісно, важко фізично, але я була щаслива. Бог все-таки почув мої молитви і благословив сім’ю найдорожчим – дітками. Сімейних ресурсів вистачало для забезпечення малечі всім необхідним. А що ще потрібно для щастя?
