Моя сестра все життя шукає легкого хліба. Навчатися вона не хотіла, а от до заможності прагнула. Тож не знайшла нічого кращого як вийти заміж за багача.
Поки була молода та красива, то й жила на широку ногу. Чоловік все оплачував, а вона взагалі ні про що не турбувалася й голова в Марини не боліла, де взяти гроші. Нас з батьками вона тоді знати не хотіла, бо ми в її нове життя не вписувалися. Не рівня.
Після народження першої дитини Марина швидко прийшла у форму, а от після другої сильно потовстішала. Чоловікові це не подобалося, а ніякі дієти та тренажерні зали сестрі не допомагали. Коханий почав ходити наліво, а вона мовчала та удавала, що все добре.
Прожили вони так 20 років, поки чоловік не привів у дім молоду коханку. Марині місця в його житті більше не було. Дітей він обіцяв забезпечити, а от дружина хай тепер викручується сама.
Звісно, що сестра прийшла до батьків. У них простора трикімнатна квартира у центрі міста. Проте жити з ними вона не хоче, бо вони не можуть порозумітися. От Марина зателефонувала мені й повідомила, що хоче квартиру батьків продати, а гроші поділити на три рівні частини, щоб ніхто не ображався.
Я запитала, як вона це собі уявляє, коли батьки ще слава богу живі та здорові. З якої радості їм продавати свій дім. Тоді сестра заявила, що має право на свою частку цієї житлової площі й буде судитися за неї.
Сказати, що я шокована, нічого не сказати. Невже заможне життя відібрало у неї мізки? Як батьки на це все відреагують? Й вистачить їй наглості зробити те, що задумала?
