Олексій запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках, і його наміри можуть виглядати дивно. Він сидів на ліжку в одних трусах, спустивши ноги на підлогу. Йому знову здалося, що мати кличе його.
“Олексію, сину… Олексію…”
Майже щоніч прокидався від її голосу. Розумів, що вона не могла його кликати, адже померла три тижні тому. Але все одно сідав, слухав, чекав.
Останні півроку вона не вставала. Олексій працював вдома, щоб бути поруч. Пробував наймати сидєлку, але через три дні вона втекла, прихопивши гроші та мамині золоті прикраси. Більше не ризикував.
Працюючи за комп’ютером, прислухався, за першим ж покликом біг до матері. Втомлювався так, що іноді засинав прямо біля монітора. Тієї ночі він також прокинувся від її голосу, кинувся до кімнати. Але вона вже не дихала. Він заплакав, благав у неї пробачення за те, що, крім горя, відчував і полегшення. Відмучилась. Він вільний.
Але ось уже три тижні жив сам, а радості не відчував — лише гнітючу самотність і пустоту.
Вона була жвавою, молодою душою. Наспівувала, коли прасувала чи прибирала. Здавалося, завжди буде такою. Олексій не міг уявити, що вона буде повільно вмирати.
Спати більше не хотілося. Подивився на годинник — пів на сьому. За вікном застиг сірий осінній туман. Він чомусь проник і в кімнату, зробив усі кольори світу тьмяними. Тихо, пусто, похмуро.
Йому здавалося, що і він став сірим, неживим. Олексій встав, одягнувся і підійшов до дверей її кімнати. Заходив туди лише раз після смерті — вибирав у шафі сукню на похорон. Різко відчинив двері і ввійшов. У ніс вдарив знайомий застояний запах ліків, сечі й змученого хворобою тіла. Намагаючись не дивитися на порожнє зім’яте ліжко, підійшов до вікна, відслонив штори й розчинив його навстіж.
У кімнату вдерся свіжий вологе повітря разом з шумом прокидаючогося міста. І чомусь кімната ожила, кольори стали яскравішими. Олексій відчув прилив сил. Зірвав із ліжка простирадла, кинув на підлогу. Туди же полетів мамин халат, що висів на спинці стільця, ніби чекав, коли вона встане. Набрався великий купа. Він відніс його у ванну, засунув у пральку.
Повернувся з відерком для сміття й одним рухом змів у нього всі пляшечки й упаковки з ліками, що стояли на табуреті біля ліжка. Туди ж відправив і склянку, з якої годував матір.
Застелив ліжко ковдрою, викинув усі дрібниці, витер пил і помив підлогу. Кімната не ожила, але дихалося легше. Натхненний, Олексій розійшовся так, що прибрав усю квартиру.
Подивився на результат і, задоволений, підійшов до вікна, поки на плиті грівся чайник. Наче заразившись його енергією, сонце теж пробилося крізь хмари. Десь далеко з’явилася блакитна смуга, залита світлом. Настрій покращився.
У холодильнику було пусто. Олексій не міг пригадати, що їв останніми днями. Мати була настільки слабкою, що їла лише розтерту рідку їжу. Готувати щось окремо для себе не було сил, тому він несхічно їв те саме. Потім доїдав те, що лишилося після поминок. Але зараз у холодильнику стояла лише наполовину порожня літрова банка солоних огірків з плівкою плісняви на розсолі. Ще й пляшка з прокислим молоком. Олексій відправив усе це у сміття.
Довелося обмежитися чашкою міцної кави. Але від неї в шлунку стало нудотно. Він накинув куртку, поклав у кишеню картку й пішВони замовкли, обнявшись на порозі, і Олексій зрозумів, що його серце б’ється тепер не від болю, а від щастя.
