Одного разу, коли Вадим прийшов до дідуся, він розповів історію, яку довгі роки пам’ятав хлопець. Розповів, як прабабуся врятувала його від голодної смерті.
Надія, бабуся діда Івана, йшла з ферми після вечірньої дійки. Навкруги стояла темінь, за декілька кроків від себе нічого не видно. На повороті вона почула хриплий писк, який чути було від куща бузку. Спочатку не придала значення, але писк повторився. Вона підійшла ближче й уважно придивилися, що там ворушиться. Коли розгледіла, не могла вимовити й слова. Прямо на землі, вкритий тоненькою пелюшкою лежав хлопчик. На вигляд йому було місяців два. Навкруги не було нікого. Добре, що то було літньої пори, надворі прохолодно, але замерзнути неможливо. Надія взяла хлопчика, оглянулася. Недалеко мелькнула тінь, але до Надії не приблизилася.
Дівчина взяла хлопчика і чим душ поспішила додому. Тінь йшла за нею на відстані. Коли Надія зайшла у свій дім, тінь залишилася стояти на місці. В пелюшці записка, хлопчика звуть Степан і дата його народження. В той час не дуже цікавилися звідки дитина. Тому Надія записала на свою фамілію Степана. Хлопчика полюбила з першого погляду.
З того часу минуло двадцять п’ять років. Степан виріс, одружився. Маму Надю не забуває. Ріднішої за неї в нього немає нікого.Нещодавно в нього відбулася цікава зустріч. Він не зрозумів, що то було. Увечері разом із нареченою ходили в кіно. Коли виходили після сеансу, позаду Степан почув жіночий голос, який говорив, що вона його мама. Чоловік оглянувся, але ніхто на нього не дивився. Чи то правда говорили, чи почулося йому. Добре, що Надія давно розповіла, як він очутився в неї. Тому шепіт за спиною Степан сприйняв спокійно. Можливо то і правда хтось говорив, але для нього рідною мамою стала Надія.
Минуло ще п’ять років, і на порозі його квартири з’явилася жінка. Вона гарно одягнена, на вигляд інтелігентна. Заявила, що вона його мама, і що п’ять років тому намагалася привернути його увагу. Але потім злякалася і відійшла в сторону. Степан запитав, що їй потрібно? Наразі він не потребує допомоги, тим паче знайомитися з біологічною матір’ю.
Людина, яка здійснила героїчний вчинок, є його мамою, мама Надія. Він їй зобов’язаний своїм життям. А зозуля, яка згадала про свого сина, який більше не потребує допомоги, йому не цікава.