Олега любив на вихідні сходити на прогулянку до лісу. Тиждень був важким, виснажливим. Серед могутніх дерев мужчина завжди знаходив заспокоєння і наповнення. Любив лісову тишу і поодинокі переспіви птахів.
Часом зі собою брав восьмирічного сина. Вдвох було веселіше. Тоді вони блукали незнайомими стежками в пошуках грибів або лісових ягід. А потім за кілька годин, втомлені, але щасливі, поверталися додому.
Так було і цього разу. До обіду Олег встиг справитися зі всіма домашніми обов’язками і вирішив прогулятися з сином лісовими стежками, подихати на повні груди.
Ось вони мандрують лісовими хащами, виходять на просіку, і прямо перед ними заворушилися кущі. Олег спочатку злякався – подумав, що якась звірина. Але цікавість перемогла – мужчина наблизився ближче і зрозумів, що це собака. Що ж він тут, бідолашний, робить? Здивувався мужчина.
Аж тепер він зауважив, що собака припнута до дерева і вже, мабуть, знесилена, якщо не голодом, то спрагою. Бо сонце вже мало силу – був розкішний травень, щедрий на тепло і зелень.
Олег згадав, що в рюкзаку лежить невелика канапка для малого. Доведеться поділитися з голодною собакою, що дивився на людей наче людським поглядом.
Проковтнув хліб, намащений маслом, наче його й не було. Облизнувся і заскавулів, випрошуючи ще їжу. Але в рюкзаку більше нічого не було їстівного.
Аж тепер Олег зауважив, що під ногами собаки щось біліється – конверт. У ньому була записка, очевидно, від попереднього власника.
«Доброго дня!
Прошу дочитати цього листа і допомогти моєму улюбленцю Джеку.
Я довго не міг наважитися на цей крок, тому що дуже люблю Джека. Однак, зважаючи на те, що мій тато постійно з нього знущається, коли випиває, і не дає їсти, я вимушений був вчинити такий крок. Джек дуже хороший собака і сторож. Надіюся, що той, хто знайде його, не покине, а буде щиро піклуватися за нього».
Малий, коли почув ці слова, заплакав і попросив Олега, щоб вони забрали собаку собі. Тепер вони до лісу можуть ходити втрьох. Крім цього, він щодня вигулюватиме Джека. І обіцяє, що уроки також робитиме акуратно і без нагадування.
Тато усміхнувся, погладив русявого чуба малого, відв’язав Джека від дерева, і вони разом неквапом пішли додому.
