Оля була молодшою за мене на три роки. Скільки себе пам’ятаю, Оля завжди була в привілейованих умовах. Так було заведено в нашій сім’ї. Хоч сестра була всього лиш на два роки молодшою за мене. Однак вона – дівчина! Так твердила мені мама. Тобто її треба леліяти і в усьому допомагати.
А я родився хлопцем, потім став мужчиною і зобов’язаний в усьому поступатися своїй молодшій сестрі.
І так було завше. Навіть тепер, коли в кожного своя сім’я. Ні, я не маю якихось претензій до своєї сестри. Вона така, якою її виховала мама. Вона звикла, що для неї все має бути піднесене на тарілці. Так, вочевидь Оля звикла бути принцесою в повному розумінні цього слова.
Проте мені не подобається ставлення моєї мами до мене. Ще з дитинства ласий шматочок перепадав Олі. А я повинен був обходитися смаком.
Ось і тепер, коли нам уже за сорок, а батьки досягнули пенсійного віку, вони вважають, що повинні допомагати Олі. Але ж вона доросла людина і цілком забезпечена. Може, батькам пора подумати про себе, про власний відпочинок. Зменшити на городі кількість грядок для картоплі. Також не треба розводити енну кількість курочок і кроликів. Сьогодні все можна придбати на базарі.
Адже донька не поспішає їм допомагати по господарству, а от від сумок не відмовляється. Я також маю сім’ю, як і вона, але не тягну від батьків картоплі, птиці, яєчок. При цьому завжди намагаюся їм допомогти, бо хто ж допоможе батькам, як не син.
А дочка з допомогою не поспішає. Вона лиш все бере. Навіть грядок не допомагає прополоти, бо манікюри їй не дозволяють. А от за материні гроші відпочиває в Туреччині на курорті.
Коли я про це дізнався, то так і сказав матері: «Годі, дорога! Тобі пенсії вистачить на хліб і до хліба. Ти вже своє відпрацювала. Пора хоч трохи відпочити у своєму віку». Подарував батькам путівку в санаторій, в який ми за кілька днів поїдемо разом. А курей і город хай дочка тепер догледить.
