Олена з молоду була гордою, ніколи ні в кого нічого не просила й на життя не скаржилася. Коли вони з чоловіком одружилися, то спершу жили на зйомній квартирі. Було важко, все доводилося робити власними силами. В побуті не вистачало елементарних речей: посуду, постільної білизни, меблів, побутової техніки. Подружжю частенько не вистачало коштів на все необхідне, тому вони добре знали, що таке економія.
Згодом, коли з’явилися діти, стало зовсім сутужно.Дитячі суміші, памперси, одяг, візити до лікаря. Але Олена ніколи не опускала рук, їй постійно вдавалося знаходити якийсь вихід. Справжня біда прийшла в дім цієї родини, коли несподівано помер чоловік. От тепер Олена залишилася сам на сам зі своїми проблемами.
Жінка навіть не думала здаватися. Завдяки своїм зусиллям й старанням їй вдалося виростити двох розумних, успішних й реалізованих дітей. Та якою ціною вона всього домоглася, ніхто не знає.
Якось захотілося матері вилити душу й розповісти свою історію життя дорослим дітям.
-Пригадую, як залишилася одною з маленькими дітьми на руках. Батька не стало, грошей стало в рази менше. Допомоги не було від кого чекати. Просити у рідних чи знайомих можна було б, але я не стала. Це було вище мене. Тієї осені рано настали прохолодні дні. Була середина жовтня, вдарили перші приморозки, а я не встигла придбати собі тепле пальто. Для мене головними були діти. Я купила їм все необхідне, а про себе не думала. Одягала (трохи) більше одягу, зверху накидала тоненьку курточку й бігла на роботу. Про те що можу захворіти не думала, бо не було коли.
-Мамо, ти звичайно молодець. Ми вдячні тобі за те, що змогла нас виростити й дала нам майбутнє. Якби ж ми знали чого тобі це вартувало. Ніхто не каже, що потрібно було просити милостиню, але, думаю, варто було довіритися рідним. Хоч ми й були нагодовані, але, як діти, хотіли цукерок, фруктів чи нових іграшок. Це б не сильно вдарило по бюджету дідуся й бабусі. Вони б точно не збідніли! – дивувалася донька зізнанням матері.
Зараз Олені всі дорікають й засуджують таку поведінку. Рідні й близькі навіть не здогадувалися, що родичка знаходилася в такому скрутному становищі. Та і як вони могли знати про це, якщо вона ніколи не скаржилася. Якби знали, то обов’язково б допомогли продуктами, одягом, іграшками дітям.
Сама ж жінка вважає, що вчинила правильно. На її думку, важливіше зберегти власну гідність й повагу до себе, чим займатися жебракуванням. Можливо, дійсно, знайшлися люди, які хотіли б допомогти, але ж є такі, що не хотіли б. Тому Олена була певна, що краще осуду не знання правди.
Діти ж матір не розуміють та вважають, що просити допомоги не соромно. У цій історії кожен має право на власну думку.
