Мрія про дитину спалила серця Олени та Івана, наповнюючи їхнє життя надією. Вони робили все можливе, але після численних невдалих спроб завагітніти, після тисяч гривень, витрачених на лікування, вони зрозуміли своєї дитини у них не буде. Тому вирішили усиновити. Та це виявилося не так просто.
Іван був зайнятий справами, тож Олені довелося самостійно шукати дитину: розбирати папери, спілкуватися з органами опіки, вивчати списки дітей, що потребували родини. Спочатку вони хотіли немовля, але шансів було мало, тож відкрили серце для трирічної дитини.
Коли Олена побачила фото хлопчика, її вразили його очі блакитні, як українське небо. Вона відчула, ніби знала його вічно. Обговоривши з Іваном, вони забрали Юрка додому.
Він був неймовірно гарним і швидко звик до нового життя. Вже за кілька тижнів називав Олену мамою. Її мрія збулася вона була щаслива, і життя нарешті посміхалося їй.
Але одного вечора все змінилося.
Іван захотів сам искупати Юрка. Олена раділа батько і син зближувались. Але ледве Юрок заліз у ванну, Іван раптом скрикнув:
Треба його повернути!
Олена оніміла.
Як можна повернути дитину?!
Та Іван був рішучий. Казав, що не готовий до такого життя, що все це надто важко. Олена не вірила своїм вухам. Щось було не так.
Ніч була довгою. Вона не спала, а потім згадала у Юрка була родимка на стопі. Така сама, як у Івана. Вона перевірила ще раз і зрозуміла: вони майже ідентичні.
Вранці вона запитала Івана:
Ти щось приховуєш?
Він зізнався: вважав, що Юро його рідний син. Побачивши родимку, злякався.
Виявилося, роки тому він мав звязок з жінкою у шинку. Це було миттєве захоплення, але саме тоді, коли Олена проходила болюче лікування. Він зрадив їй у найважчий момент.
Олена не могла пробачити зради. Вона покинула Івана.
Хоча він і не зник з життя сина повністю, їхні стосунки обмежувались рідкими візитами та листами на день народження.
Але Олена знала вона зробила правильний вибір. Коли Іван готовий був відмовитися від власної дитини, лише б приховати правду, вона зрозумла: справжньої родини з ним не буде.
