Повернувшись з відрядження не впізнала своєї квартири. Брат зі своєю сім’єю добре по хазяювали. Склалося враження, що це їхня квартира, а я приїхала в гості без запрошення і заважаю. Довелося відвойовувати свої квадратні метри.
У нас з братом досить велика різниця у віці, він молодший на десять років. Тож я все життя була для Андрія нянькою. Мама з татом постійно наголошували, що як старша сестра я зобов’язана за ним наглядати, що я розумніша маю бути, що він же маленький. У всьому йому потакали, нічого не заставляли.
Я у свої тридцять два маю квартиру, машину, добре оплачувану роботу. Я всього добиваюся сама, ніхто мені не допомагає. Освіту вищу я також здобула сама, батьки одразу сказали “Поступиш на бюджет будеш навчатися, а ні то ми платити не будемо, нам ще Андрія підіймати на ноги”. Тож з вісімнадцяти років я сама собі раду давала.
Андрій же поступив на платне і батьки мовчки платили два роки за навчання. Аж поки він не надумав одружитися у двадцять років. Відповідно й навчання покинув, почав підробітки шукати. Зараз йому двадцять два і має малесеньку дитину.
Так склалося, що жили Андрій зі своєю дружиною Аліною на орендованій квартирі. Жити з нашими батьками вони не хотіли, а її батьки проживають у селі, туди вони також не захотіли. Тож практично все зароблене в них йшло на орендну плату. Мама дуже їх жаліє, все їм купує. Ще й мені постійно дорікає, що я погано братові допомагаю. Мовляв, навіщо тобі скільки грошей, сім’ї нема дітей нема, а Андрійко бідний ледве кінці з кінцями зводить. Я звичайно допомагаю, але не так, як мама з батьком. Мені лише племінника шкода.
Та після останньої моєї допомоги я вирішила, що з мене досить. Річ у тому, що брат оренду не заплатив і їх вигнали з квартири. В той вечір вони приїхали до мене з речами, попросилися просто заночувати. Бо до батьків далеко їхати. Я звичайно впустила.
На ранок мала їхати у відрядження, на два тижні. Коли Андрій почув, то одразу попросився пожити кілька днів, поки знайде нове житло. Я погодилася, все одно квартира пустуватиме два тижні.
Та повернувшись через два тижні я отримала сюрприз. Брат зі своєю сім’єю нікуди не переїхати, більше того невістка навіть не приховувала своє незадоволення. Склалося враження, що я приїхала до них додому, а не до себе. А далі стало ще веселіше, Андрій сказав, що їм немає куди йти, а отже вони житимуть у мене.
Я сказала, що дам їм тиждень часу, щоб вони знайшли собі інше житло. Тому, що моя квартира, це моя, а вони змогли створити сім’ю, то нехай подбають про неї. Після цієї розмови, через годину до мене приїхали батьки й влаштували мені наганяй. Я почула про те яка я черства людина, що не дивно, що до цього часу ще не вийшла заміж. Що я думаю лише про себе й про гроші. Що Андрійко й Алінка бідні та не щасні. І взагалі вони вирішили, що я візьму свої речі й повернуся у квартиру батьків, а Андрій з сім’єю житиме у моїй квартирі.
Після такого вже я не витримала і висловила все, що відчувала до брата й батьків починаючи з моїх десяти років. Про те, що я не для того ночами не спала над проектами, економила на собі, щоб брат нероба жив у моїй квартирі.
Після такого батьки разом з братовою сім’єю зібралися й поїхали до батьків. Мені сказали що тепер у мене немає родини. Уже пів року ми не спілкуємося, я не надто цим переймаюся. У мене скоро весілля, то я навіть не впевнена чи хочу їм про це повідомляти.
