Моя сусідка Віра живе з татом. Віра ще досить молода і приваблива жінка. Але догляд за 80-літнім батьком дуже втомлює її. Тому й не складається її особисте життя. Хоча Віра колись була заміжня й має 19 літнього сина.
До недавнього часу все в них було добре. Але почав хворіти Вірин батько. Він став забувати елементарні речі: то воду включить, кран відкриє і піде кудись, то газ кілька разів забував виключити. Хто знає, як би це трагічно могла закінчитися, якби вчасно не помітили! Крім того, усі каструлі зіпсував — бо ставить щось гріти й забуває. Аж поки не почує запах диму.
Віра з роботи повертається і їй сусідки жаліються, що з дверей квартири дим виходив, засмердів весь сходовий майданчик. І так кожен день. Приходить з роботи, закочує рукави та приступає до роботи все чистити й мити.
Вона ніколи не скаржиться на своє життя. Та й кому скаржитися — це ж рідний батько.
Тато, коли молодий був, дуже дбав за дітьми, за домом. Він був справжнім господарем. Жили вони з мамою Віри в селі. Батько був лікарем, опікувався кожним хворим, знав кожного пацієнта на ім’я. Він був чудовим і відповідальним спеціалістом. А, коли став старший, коли не стало мами, Віра взяла його жити до себе на квартиру. Ось відтоді і почалося в неї тяжке життя.
Одного разу, після якоїсь нічної пригоди, Віра не витримала й пожалілася подругам на роботі. Сказала, що вже просто не витримує такого життя. Що немає спокою навіть вночі. Тато не спить, кудись постійно норовить йти, на ніякі прохання не реагує.
Подруги порадили віддати тата в будинок для літніх людей. Переконували Віру, що йому там буде добре, він там буде у безпеці, під наглядом лікарів, у компанії таких же, як і він. Вірі спочатку ця ідея дуже не сподобалася. Мовляв, як, це ж рідний тато, що скажуть люди. Будуть говорити, що тата з дому вигнала, щоб чоловіка собі привести.
Але одна її близька подруга переконала її, щоб не слухала людей. Адже це тільки її життя і воно дуже швидко пролітає. Син вже дорослий, скоро надумає одружитися, а там вже й внуки не за горами. Треба вже й про своє здоров’я потурбуватися.
Прийшовши додому, Віра побачила, що знову наробив тато і згадала слова подруг. Через місяць вона оформила тата в будинок для літніх людей. Знала, що її будуть засуджувати, але їй здавалося, що іншого виходу немає.
Коли вперше приїхала провідати, тато ще не зовсім звик до нової домівки. Але говорив, що йому добре, його смачно годують і доглядають. Попри всі слова батька, Віра все одно їхала додому з тягарем на серці.
Не оминув її й осуд сусідів. Вони говорили Вірі прямо в очі, що з батьками так не можна, бо сама колись може опинитися в такій ситуації. Жінці було дуже складно все це вислуховувати. Але сусіди не були на її місці, тому вміють тільки засуджувати.
Вона розуміє, що вчинила щось дуже погане. Але доглядати батька їй ще складніше.
