Материнське серце безмежне. У ньому вміщується стільки любові до власних дітей, що її не описати словами. Скільки б вам не було років, а для мам ви завжди будете дітьми про яких потрібно піклуватися.
Ольга Іванівна після заміжжя вирішила не зволікати. Вона хотіла якомога скоріше стати матусею. Бог благословив її двома дітьми, народилися двійнята. Син Макар та донечка Марта. Вони були такими схожими зовнішньо, але абсолютно різними за характером. Мама з малечку старалася дбати аби діти не відчували браку уваги та любові.
Зробити це було непросто, адже окрім немовлят на її плечах був весь побут та чоловік, який так і не встиг подорослішати. Посиденьки із друзями, нові знайомства, рибалка на вихідних, Давиду було не до сім’ї й клопоти дружини його не цікавили. Добре, що Оля терпляча, мовчки за всім спостерігала й дякувала, що хоч гроші додому приносить.
Коли діти підросли вона й сама пішла на роботу. Так мала хоч кілька годин на день, щоб не думати про свої проблеми й займатися улюбленою справою. «Можливо варто розлучитися?» – все частіше завдавалася питанням, але жаліла свого чоловіка. Як-не-як, а вона його кохала.
Доля виділила Давиду коротке життя. Чоловік не доїхав додому кілька метрів, заснув за кермом та в’їхав у дерево. Ця поїздка стала для нього останньою. Діти тоді вже навчалися в університеті. Своє горе Ольга Іванівна переживала на самоті. Коли додому повернулися Макар з Мартою повідомила, що хоче їм допомогти. Мати вирішила розміняти їх приватний будинок на дві квартири. З доплатою вдалося взяти дві двокімнатні.
Макар запропонував матері жити разом. Все одно він більшу частину часу проводить на навчанні, а потім біжить на роботу. Жили вони добре, поки син не привів в дім невістку. Їй присутність матері хлопця заважала. Ольга Іванівна не хотіла бути третьою зайвою, тому попросилася до дочки.
З Мартою теж довго не нажила, бо хлопець дочки не хотів, щоб за стінкою жила мати. Дочка делікатно пояснила матері ситуацію й попросила повернутися до брата. Прикро стало Ользі Іванівні, що на старість років нікому не потрібна. Чужою відчувала жінка себе всюди, тому вирішила піти. Зібрала невеликий клунок зі своїми речами й зачинила за собою двері.
Марта вирішила, що мати повернулася до Макара, в той час, як брат думав, що ненька живе у доньки. Лише після двох місяців згадали про неньку й зрозуміли, що вона зникла. Одразу розпочали пошуки, але так нічого й не знайшли, її наче слід простиг. Де вона та що з нею діти не знають й картають себе за те, що так знехтували найріднішою людиною. Правда каяття не допоможе повернути матері.
