Жарке з любов’ю
Володимир і Оксана щойно повернулися з магазину. Обтяжені покупками, вони занесли пакети на кухню й почали їх розбирати. Володимир, весь у справі, раптом різко обернувся до Оксанки й з ледь помітною усмішкою промовив:
— Оксаночко, іди відпочинь. А я приготую дещо особливе… Своє фірмове. Жарке!
— Ти вмієш готувати жарке? — Оксана завмерла, роззявивши рота від здивування.
— Ну так, а що в цьому такого? — справді здивувався він.
— Та ні… Просто… — Оксана раптом сховала обличчя в долоні й заплакала. Беззвучно, але гірко, ніби цілий водоспад почуттів прорвався крізь греблю.
Володимир збентежено підійшов ближче, сів поруч.
— Оксано, що таке?.. Щось сталося?
Вона не відповіла одразу, але потім, витираючи сльози, прошепотіла:
— Ніхто… за всі ці роки… не готував для мене жарке. Жодного разу. Мама колись, давно… А потім — лише я сама, завжди для когось. А він… Олексій… лише їв, пив, гуляв… А я все тягла…
Володимир опустив очі. Він знав, що Оксана нещодавно розлучилася. І знав, як їй важко.
Розрив із Олексієм був неминучий. Він пішов у запій напередодні сімейного відпочинку, не з’явився на вокзал, де його чекали дружина й син. Тоді Оксана зрозуміла — все. Годі. Більше терпіти не можна.
Спочатку було полегшення. Ніч без грюкання дверима й п’яних розмов на кухні. Без зойку холодильника о третій ночі. Без друзів, що смерділи перегаром. Тиша й свобода. Але вже за півроку ця тиша стала дзвінкою. Вона душила.
Так, у Оксани був син Ярослав, була робота, були вірні подружки. Але не було головного — плеча поруч. Співучасті. Тепла.
У пошуках виходу вона звернулася до брата Івана:
— Може, в тебе є хтось гідний?.. Щоб без гулянок і в душу не ліз брудними чобітьми.
Іван зрадів:
— Є один. Володимир. Не красеня, але людина надійна. Повір, поганого не порекомендую.
На першій зустрічі Володимир здався Оксані занадто простим. Худий, високий, із відтінком селянської ладуватості. Непримітний, але… очі в нього були щирі. Живі.
«Звикнемо — злюбимося», — подумала вона і вирішила спробувати. Гірше ж не буде.
Перші побачення були стриманими, навіть трохи ніяковими. А потім Володимир раптом зник. На тиждень. Оксана подумала — не сподобалася. Збентежилася, навіть образилася. А він несподівано повернувся — із тортом, із квітами.
— В командировку викликали. Вибач, що не попередив.
З того дня вони почали бачитися частіше. Гуляли, розмовляли. Ярослава Оксана поки що ховала — боялася зіпсувати те ніжне, що ледве прокидалося в її серці.
Одного разу вони зустрілися біля магазину. Пакети, як на зло, були важкі. Володимир махнув рукою:
— У мене авто. Давай завантажимо.
— Авто? А я й не знала…
Коли вони складали покупки, до них підійшов Олексій. П’яний, як завжди. Зі зкривленим обличчям. Він кинув погляд на Володимира — і одразу зашипів:
— Оце так сюрприз! Нового знайшла, га? А я, до речі, маю право бачити сина!
— Колишній? — пошепки спитав Володимир.
— Так… — зітхнула Оксана.
— Іди, Олексію, — тихо сказала вона. — Не сьогодні.
— Ой, злякалася! А ти, фрайер, пильнуйся! — кинув Олексій, похитнувшись, і пішов.
Володимир стримався. Заради Оксани.
Вдома Оксана мовчки розкладала продукти. Потім сіла на табурет і обхопила себе за плечі.
— Засмутилася? — тихо запитав він.
— Так…
— Кохаєш його досі?
— Ні. Я давно поховала ті почуття. Залишилися лише образи.
— Тоді все попереду. Відпочинь, я приготую жарке.
— Ти справді вмієш? — знову здивувалася вона.
— Авжеж.
І знову — сльози. Від втоми. Від того, що нарешті поруч людина, яка не вимагає, не користується, не руйнує, а просто хоче приготувати їй їжу…
Володимир мішався на кухні. А Оксана тихо заснула в кімнаті. Він підійшов, поправив їй плед, затулив штори. Зупинився на мить — і провів рукою по її волоссю. Ніби діткнувся святині.
Раптом — скрип у замку.
«Син?..» — подумав він.
Але у двері ввійшов Олексій.
За хвилину він знову стояв у під’їзді, грюкнувши дверима.
— Тільки спробуй повернутися! — кинув Володимир. І знову пішов на кухню. Перевіряти картоплю.
За півгодини Оксана вийшла, потягуючись. Усміхнулася.
— Хтось приходив?
— Напевно, приснилося, — м’яко сказав він.
А сам подумав: «Тепер я її захищатиму. Завжди».
Того вечора Оксана промовила:
— Я хочу, щоб ти познайомився із Ярославом. І… завтра я зміню замки.
За місяць вони розписалиЗа півроку вони зробили ремонт у квартирі, продали старий диван Олексія та купили новий — великий, м’який, щоб усім вистачало місця.
