Про вагітність Іра дізналася на третьому місяці, і назавжди розпрощалася тоді зі своїм хлопцем. Він не повірив, що це його дитина. Не повірив. Дівчина клялася, що, крім нього, більше з ніким не стрічалася. Та хлопцеві було байдуже до її сліз. Він зник з її життя.
Опісля розставання з ним Іра не знала, як бути їй далі. Батькам зізнаватися про вагітність не хотіла – вони її не зрозуміють. Про маля, що час від часу давало про себе знати під серцем, не згадувала. Наче його й не було. Життя пішло шкереберть. На облік до лікаря також не ставала. Менше буде клопоту – не здаватиме всяких аналізів, не буде походеньок в поліклініку й таке інше.
Через борг дівчину прогнали з квартири, яку вона винаймала в місті… Перейшла жити в гуртожиток, де зійшлася з компанією, яка любила посидіти за чаркою. Іра також знайшла полегшення у чарці.
А дитина перебувала під охороною власного Ангела, який заопікувався її життям.
-Чого ти журишся, малюче? – запитав якось Ангел.
-Загалом у мене все гаразд. Але от моя мама постійно плаче. Чого? Не знаю. І з того приводу мені дуже сумно. Скажи, що з нею?
-Не хвилюйся, сонце. Життя в кожного своє. Вона красива і ще надто молода. Вона зустріне тебе…
Час збігав швидко. Настав день пологів. Молода породілля була надто схвильованою і зі сльозами на очах.
-Ангеле, чому вона так хвилюється? Їй боляче?
– Так. Трохи боляче. Але зараз усе минеться. Ти будь мужнім. Знай, я завжди буду з тобою. Будь готовим до зустрічі з мамою.
Іра відчула, як біль пронизав її тіло. Вона, здається, втратила свідомість. Коли прийшла до тями, маля лежало поряд у маленькій люльці, подавало свій ніжний голосок, вовтузячись.
За три дні її виписали з лікарні. Жінка взяла немовля холодними руками і вийшла на вулицю. Вона не знала куди їй податися з малюком. Йшла навмання вулицею, і сльози відчаю стікали її обличчям.
-Ангеле, з нею все добре? Вона така нещасна. Як їй допомогти?
-Не хвилюйся. Я поряд.
На вулиці було по зимовому холодно. Зрідка навіть пролітали сніжинки. Іра підійшла до лавочки, що була трохи припорошена снігом, навіть на мить присіла, але холод дошкульно забирався під одежу. Вона рвучко встала і підійшла до найближчого смітника, оглянулася – вулиця була пуста. Опустила згорток поряд зі смітником і швидкою ходою сховалася за рогом.
-Де я? Що зі мною? Куди ділася моя мама? Коли вона повернеться?
-Так, малюче, не спи. Чуєш? Мама, твоя мама скоро прийде. Ти кричи, голосно кричи! – наказав Ангел.
У найближчому будинку загорілися вікна. В квартирі відбувалася жвава розмова між чоловіком і жінкою.
-Ти розумієш, що у нас не буде дітей. Лікар учора мені ще раз це підтвердив. Я хочу мати дитину. Хочу… – ридала жінка.
-Заспокойся, дорога. Що Бог дає, те мусимо приймати. Розумієш? Люди ж якось живуть без дітей. І наше життя Бог чимось наповнить, – втішав дружину чоловік.
Дитині стало холодно і страшно. Вона заплакала. А був це холодний березневий ранок.
Вулиця почала наповнюватися людьми. Ось хтось проходить поряд. Малюк надривно закричав. Жінка завмерла – чи не вчувся їй раптом дитячий плач. Вона наблизилася до смітника і підхопила вже припорошений снігом згорток.
-Боже мій! Дитина! – зойкнула жінка і мимохідь пригорнула маля до себе.
Малюк на цей час вже зовсім посинів від холоду і надривного плачу.
-Ангеле! Куди мене несуть? Це ж голос не моєї мами. Ти чуєш?
-Заспокойся! Це тепер твоя справжня мама. Ти відчув як вона тебе бережно взяла на руки, як пригорнула до себе? Ти почув її ніжний голос? Ти опинився там, де ти повинен бути. Розумієш?
Маля відчуло тепло рук і ніжний голос, яким до нього зверталася жінка. Хоч він нічого не розумів зі сказаного, проте йому стало дуже добре на її руках. І воно стихло, вслухаючись у музику слів жінки, і заснуло з усмішкою на устах.
