Алло, ви слухаєте? Просто хочу відкрити вам очі…
Ольга сиділа за кухонним столом і думала, що робити. «Пробачити не зможу. Не можна ось так взяти й пробачити зраду. А з іншого боку, хіба я погано жила всі ці роки? Квартира в центрі Києва, сите життя. Ні на що скаржитися. І все ж…»
***
У школі Ольга була відмінницею. Просто так виховали батьки — усе треба робити добре.
А ось Микола вчився на трійки з усіх предметів, окрім математики. Тут він був асом, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив вічно збентежений. Була в нього погана звичка вчіплюватися у волосся, коли щось не виходило. Трохи сутулився, кумедні окуляри у товстій роговій оправі робили його схожим на класичного ботаніка. Дівчата його не цікавили, думав лише про теореми й формули.
Одного разу Миколу випадково штовхнули на перерві, окуляри злетіли й розбилися. На уроці він короткозоро щурився на дошку. Ольга раптом помітила його профіль — ніби грецький полководець: виразний підборіддя, прямий ніс, чітко окреслені губи й пухнасті вії.
Від удару в плече вона здригнулася.
— А він непоганий, без окулярів взагалі красенем здається, — прошепотіла їй подруга Наталка.
Ольга засоромилася й відвела очі, але через хвилину знову дивилася на Миколу. Після уроків вона підійшла й сказала, що без окулярів йому набагато краще.
— Контакти не пробував носити?
Наступного дня в школу він прийшов без окулярів, але й не щурився. Ольга зрозуміла — батьки купили йому лінзи.
— Тепер краще? — запитав він на перерві.
— Набагато, — усміхнулася Ольга.
Відтоді вони почали зустрічатися. Він із запалом розповідав про теореми, а вона не відводила від нього закоханого погляду. Підтягувала його з української та літератури.
Йому, переможцю математичних олімпіад, були відкриті двері багатьох університетів. Через Миколу Ольга раптом змінила рішення вступати на філфак у рідному місті й поїхала до Києва, лише щоб бути поруч.
Навчання в університеті добігало кінця, батьки Ольги наполягали на її поверненні додому. Вона вже втрачала надію залишитися з Миколою. Але перед самим від’їздом він усе ж зробив їй пропозицію, незграбно ставши на коліно й простягнувши перстень у коробочці, як у старому доброму кіно.
Микола вступив до аспірантури, почав викладати першокурсникам. Молодим дали кімнату у викладацькому гуртожитку — з маленькою кухнею та ванною.
Ольга була посередньою студенткою, окрім роботи вчителькою їй нічого не світило. Через півтора року вона народила дівчинку й уже не повернулася до школи. Микола захистив кандидатську, отримав престижну премію за доведення якоїсь складної теореми. Ольга сиділа вдома й виховувала доньку.
Статті Миколи друкували в міжнародних журналах. Його навіть запрошували читати лекції у Гарвард. Захист докторської став новим етапом у його кар’єрі. Ольга щиро раділа успіхам чоловіка — адже в цьому була й її заслуга. З гуртожитку вони переїхали до квартири в центрі Києва.
Знайомі вважали їхню сім’ю взірцевою, ставили у приклад своїм дітям. Все життя Ольги оберталося навколо Миколи й доньки Оксани, яка виросла у справжню красуню й рано вийшла заміж за обдарованого молодого художника.
Але все розвалилося в один день. Ольга збиралася готувати обід, коли задзвонив телефон. Вона підняла трубку й привітно відповіла.
— Ви дружина Миколи Петровича? Дзвоню, щоб попередити вас. Ваш чоловік вам зраджує. Не кладіть трубку, — попросила «доброзичливиця», хоча Ольга й не збиралася. — У нього був роман із моєю донькою. ЛеОльга повільно поклала трубку, а потім усміхнулася — адже нарешті зрозуміла, що по-справжньому вільна.
