Щоденник
Сьогодні знову відчув те саме, що й рік тому. Я знав, що ми обов’язково зустрінемося…
Того дня я їхав з роботи й раптом побачив її. Поки шукав розворот, поки повертався — вона вже зникла. З того часу, коли накатывала туга, я приїжджав сюди, сидів у машині й чекав, сподівався, що побачу її знову. Уявляв, як вийду та скажу: “Привіт! Яка несподіванка!”
Ми вчилися в одному класі. Звичайна дівчина, нічим особливим, хіба що відмінниця. Я навіть не помічав її. Тоді взагалі не цікавився дівчатами. Вчилися разом стільки років, росли — усі однокласниці стали майбІ тепер, коли вона стояла переді мною, з тим самим поглядом і золотистими цяточками в очах, я зрозумів, що все це було не дарма.
