Ось адаптована історія для української культури:
У жіночому колективі завжди знайдеться місце для пліток. А як відомо, язик у пліткарки довший за драбину. В одному дитсадку часто обговорювали особисте життя виховательки Оленки. Для молодої жінки сімя та залицяння були різними речами. Олена, здавалося, із задоволенням дарувала привід для пересудів.
У неї завжди було повно шанувальників. Щойно у садочку зявлявся сантехнік, тесляр чи маляр, Оленка, забувши про обовязки, мчала «допомагати». Хоча далі відвертого флірту та обіцяючих усмішок справа не йшла, всі були певні у Олени «рильце в пуху». Вона цвірінькала серед чоловіків, навіть жартувала зі сторожем Івановичем, який ось-ось вийде на пенсію.
Їй подобалось «купатися» в компліментах, почуватися неперевершеною серед колег. А треба зауважити, Олена була одружена і виховувала семирічну доньку Софійку. Але це ніяк не заважало їй у власному житті.
Чоловік Тарас души не чаяв у своїй Оленці, здував з неї пилинки. Він здогадувався про невинні забави дружини. «Ну що ж, якщо жінка гарна… Важко не реагувати на увагу наздрібних чоловіків. Зате Оленка мені вірна дружина», втішав себе Тарас. Наївний! Тим більше, Олена запевняла його у вічній любові.
…Олена виходила заміж за наполяганням матері. Та казала, що з покірного Тараса можна «ліпити» ідеального чоловіка. Так воно й вийшло. Тарас був гарним фахівцем з електрики, часто їздив у відрядження. Повертаючись, засипав Олену та доньку подарунками, а весь вільний час присвячував родині. Але чогось Олені в цьому тихому шлюбі бракувало пристрасті? Буйства почуттів?
…І ось одного разу Олена закохалася до непритомності. Все почалося з того, що Івановича несподівано відправили на пенсію, а сторожем поставили сина завідувачки. Андрійко вчився на четвертому курсі медінституту, мав стати стоматологом.
Завідувачка садочку Наталія Петрівна вирішила підтримати сина-студента і запропонувала йому підробляти вночі. Андрійко відразу погодився зайва гривня ніколи не завадить. Та й кохану можна буде в кіно сводити, морозивом пригостити… Хоча поки що коханої не було. Але у такого перспективного хлопця (майбутній лікар!) вона неодмінно зявиться.
І як тільки Андрійко приступив до роботи, Олена не втрималася завітала до нього у сторожку.
…Справа була взимку. Дітей уже розібрали, і Олена без запрошення зайшла до сторожа-студента. Андрійко, як вихований хлопець, запросив її сісти. Сам примостився на потертому дивані. Олена вміла легко завести розмову за її язиком не встигнеш!
Розбалакалися. Андрійко захоплено розповідав про медицину, друзів, плани. Олена співчуваюче кивала. Потім почала жалітися на нудьгу, а Андрійко вже ніжно тримав її за руку. Час минав непомітно. На вулиці вже спустилася ніч, і Андрійко провів Олену додому благо, жила вона поруч.
Так почався їхній бурхливий роман.
Олена не могла себе стримувати. Вона летіла у прірву. Андрійко незабаром зізнався їй у коханні. Про все дізнався увесь садочок. А біля чужого рота не поставиш ворота. Наталія Петрівна викликала Олену до кабінету.
Олено, нагадую у тебе є сімя. Як мати, благаю: залиш Андрія. Що спільного у вас? У тебе чоловік, донька. Андрій ще вчитиметься. Йому не потрібна крадена любов. Інакше звільню за аморалку, пригрозила завідувачка.
Звільняйте, Наталіє Петрівно! Я не відступлюся від Андрія! вигукнула Олена і вибігла.
Подивимося, як пожалкуєш! кинула їй услід розгнівана жінка.
Наступного дня Олена подала заяву на відпустку. Наталія Петрівна підписала і додала:
Сподіваюся, ти опамятаєшся. Мені не потрібна невістка з «приданим»!
Олена, забравши доньку, поїхала до батьків у село. Хотіла побыти на самоті й прийняти рішення. Вона й сама не розуміла, що з нею пристрасть? Навіження? Розум мовчав, а серце жадало любові.
У селі жила ворожка Марія. До неї їздили з усіх кінців за порадою. Марії було вже за 90, але розум ясний, а оптизму повно. Вона жила сама в старій хаті на околиці. Колись у неї був чоловік і семеро дітей. Пережила всіх, виплакала всі сльози, а потім стала провидицею. Усе, що вона передрікала, збувалося.
Олена взяла гостинців (грошей Марія не брала) і пішла «на ворожіння». Не встигла підійти, як ворожка її привітала:
Ну що, дівчино, як хлопчика назвеш?
Якого хлопчика? здивувалася Олена.
Свого сина. У тебе ж навесні дитина буде. Не знала?
Олена оніміла. Марія запросила її в хату. У темній світлиці на стінах висіли ікони, на столі горіли свічки.
Сідай, розкажу твою долю.
Вона розклала картки, важко зітхнула.
Не м
