Сталась ця історія чотири роки тому. Моя донечка Аліна вступила до університету в Києві. Вона багато старалась для того, щоб здати екзамени. Ми всією родиною підтримували Алінку, оплачували з батьком найкращих репетиторів та завжди казали, що в неї обов’язково все вийде.
Радостям, що моя дитина досягла своєї цілі, не було меж. Тож, коли донька переїхала в столицю, поселилась в гуртожитку, то попросила, щоб я приїхала на офіційну посвяту її в студенти.
Як я могла таке пропустити? Звісно ж, я знайшла час та можливість поїхати в Київ. Забронювала готель та вже готувалась до приїзду в столицю. В цілому, можна було обійтись і без готелю, адже в мене є напів рідна сестра, що живе в Києві. В нас спільний батько, але різні матері.
Але я не хотіла напрошувались в гості, адже в кожного свої проблеми та турботи і можливо я буду зайва. Тому я вирішила лише запросити її на зустріч, бо є бачились ми востаннє років десять тому на похороні батька.
Коли я їй розповіла про поїздку в Київ, про вступ доньки в університет та про готель, та одразу ж почала дивуватись, чому я їй не подзвонила. Мовляв вона мене б одразу і без роздумів прийняла.
Я пояснювала, що вже забронювала готель та й не хотіла їй незручностей створювати, але сестра вперто переконувала, що я маю відмінити бронь готелю та приїхати до неї.
Не стала вже їй заперечувати, адже спортом ми півгодини по телефону і мене це втомило. Тому я приїхала до сестри на день раніше, як і домовлялись. Проте готель я “забула” скасувати. Мало що станеться. І не дарма я так вчинила.
Коли я приїхала з сумками, з дороги втомлена та голодна, мені запропонували лише чай та печиво. Ну, думаю, пізніше ще поїмо, або моїх гостинців поїмо. Я дала частину смаколиків, яких набрала для Алінки, та їх в мене з радістю взяли та поховали все в холодильник. Всяке може бути, люди ж працювали, може не встигли купити і приготувати.
Ми багато говорили, згадували минуле, обговорювали останні події свого життя і так далі. Але прийшов вечір та мені просто показали, де я буду спати. І все. Я не хотіла напрошуватися на їжу, бо було незручно, що я буду випрошувати їжу. Тим більше, що вона ж мене вмовила змінити свої плани та приїхати в гості, то, логічно ж, що мала щось приготувати до приїзду гості у вигляді мене.
Наступного ранку я швидко зібрала свої сумки(добре, що не розібрала їх) та сказала, що в мене виникли термінові справи, тому мушу їхати. Ми попрощались і я поїхала до готелю. В мене була бронь якраз на той день, коли я пішла від сестри ДУЖЕ голодною.
Наговорились ми вдосталь, але її “гостинність” зіпсувала враження від довгоочікуваної зустрічі. Як я зрозуміла, моїй сестрі геть не відомо таке поняття, як правильний прийом гостей, яких ти сама запросила.
