Вирішили з чоловіком навідатися до батьків у село, бо й так дуже рідко приїжджаємо, адже живемо у п’яти годинах їзди від них та й двох малих дітей маємо, тому клопотів і без цього вистачає. Але заради цього чоловік спеціально взяв вихідні, щоб добре провести час.
Ми вирішили, оскільки рідко приїжджаємо, то попередимо їх ще за кілька тижнів, щоб вони нічого не планували. Так ми й зробили.
Нам залишалось їхати до села менше ніж годину, як я вирішила набрати маму й попросити її зварити картоплю, бо я з собою приготувала багато смачного.
Мама посміялась й сказала, що моє прохання буде виконано.
В’їзд у село дався нам складно, бо було дуже багато снігу, а коли ми під’їхали до будинку, то помітили, що біля воріт ніхто навіть сніг не відкидав, а тато стояв з лопатою, яку урочисто вручив моєму чоловікові зі словами:
«Привіт, зять! Відкидай тут сніг, бо ніяк не в’їдеш у двір!».
Я вкрай здивувалась такому повороту подій, як і мій чоловік, що спантеличено поглядав на мене. Але він прийнявся відкидати сніг, а я стояла й думала, чому батьки, або брат з невісткою, які тут живуть, не могли зробити цього наперед, адже знали, як на мало часу ми приїхали і якби не хотілось втрачати його на такі дурниці.
Загалом, доки ми сіли за стіл, то картопля вже була холодна й не смачна. Чоловіка образила така поведінка моєї родини й він сказав, що більше не хоче їхати у гості, де його змушуватимуть відкидати сніг, щоб туди потрапити.
А я й не знаю, що про це все думати й хто тут дійсно не правий.
