Знаєте, образливо, коли батьки не цінують того, що ти для них робиш. А ще гірше, коли брат, який приїздить додому раз на два роки, ніяк не допомагає за час відсутності батькам, отримує всю їхню любов та увагу.
Так сталось і в моїй родині. Колись мій молодший брат отримав грант на навчання в США. Там вивчився, знайшов роботу і влаштував своє життя як треба. Потім одружився та в них народились діти. Заробляв він при цьому чимало, тож спокійно міг допомагати батькам. Тим більше, що невелика сума з його бюджету в нас тут, в Україні, була б вагомим внеском до бюджету батьків, які все життя важко працювали.
Ми ж з дружиною ж жили з батьками від самого весілля, тому завжди дбали про батьків, допомагали по господарству, вели сімейний бюджет та старались не обмежувати батьків ні в чому. Тим більше, що в нас був невеличкий бізнес, який давав нам можливість добре жити.
І здавалось би, що цілком зрозуміло, що батьки будуть більше прихильні до тих, хто їм допомагає та весь час дбає про їхній комфорт, але ні. Два роки тому, коли мій брат вирішив приїхати до батьківського дому, йому з його сім’єю батьки влаштували мало не королівський прийом. Тим більше, що мамі хотілось вразити іноземну невістку.
Цілий день ми з дружиною прибирали, потім робили лад на подвір’ї, готували та бігали зі стравами. Коли ж гості приїхали, то ми відігравали роль офіціантів, кухарів і взагалі обслуговуючого персоналу. Тому поки батьки з братом сиділи і гарно проводили час, ми з дружиною їх обслуговували і не мали часу навіть поїсти, хоча дуже хотілось.
Потім нас залишили сидіти з моїми племінниками, бо ж брат з батьками дуже захотіли показати місто та рідне село, яке знаходилось саме за цим містом. Ми на славу попрацювали ці майже два тижні. І замість дякую отримували одні тільки докори. Звісно ж. Брат такі подарунки напривозив, грошей дав, яких не давав ніколи до цього. Чого б йому докоряти?
Коли брат з сім’єю поїхали, в батьків одразу ж нестало сил. То тиск, то шлунок, то голова, то ще щось. І продовжилось те саме: подай, забери, принеси, віднеси. Ми зрозуміли, що наша праця геть не цінується, тому, через декілька місяців вирішили переїхати в іншу країну. Там якраз була непогана робота, та й професії в нас були такі, що якраз потрібні закордоном.
Батькам досі допомагаємо. Але замість дяки нас називають безсовісними, адже не залишились дбати про батьків. Докори стали більшими зараз, через ситуацію в країні. Мовляв їм важко жити самим, страшно. Та от тільки чи страшно жити майже під західним кордоном? Не думаю. Там ніколи нічого не ставалось за цей рік.
А брат досі хороший. Хоча в нього більше можливостей забрати батьків до себе в штати. Ось така от в нас сімейка.
