Зла старуха
Соломія вийшла з таксі й чекала, коли з машини вибереться маленька Марічка.
— Дякую, — подякувала водія Соломія, взяла доньку за руку, і вони повільно пішли до під’їзду. Біля низького ґанку на лавочці сиділи дві літні жінки.
— Добридень, — привіталася Соломія.
— Доброго здоров’ячка, — відповіла одна з них. — Це до кого ж такі красуні прийшли?
Соломія лиш усміхнулася. Вона відкрила ключем кодовий замок і зайшла з донькою у під’їзд. Щойно зачинилася двері, як одна з них досить голосно зауважила, що півгодини тому бачила, як двоє молодих хлопців заносили в під’їзд якісь коробки й мішки.
— Нових мешканців заселяють у квартиру над тобою, яку Зінченки здають. Тож готуйся, Галю, безсонні ночі тобі гарантовані, — відповіла друга.
— Не на того напали. Хай тільки спробують шуміти. Швиденько подзвоню в соцслужбу, нехай розбираються…
Далі Соломія вже не слухала. Вона підійшла до ліфта, він якраз стояв на першому поверсі, і вони з Марічкою піднялися на п’ятий.
Двері у квартиру були напіввідчинені. Чоловіки сиділи на кухні й пили чай.
— О, Соломія приїхала. А ми поки чай заварили. Вибач, трохи похазяйнували тут.
Соломія полізла у сумку по гаманцю.
— Сонечку, ну ти ж мене ображаєш. Я ж по-дружньому допоміг. Може, даремно ти пішла від Богдана? Помирилися б. Ти ж не працюєш, на що житимете з донечкою? — промовив чоловік, підморгнув Марічці, і та розцвіла в усмішці.
— Якось проживемо. Я на розлучення подам, аліменти бутимуть, декретні. Я не повернуся до Богдана. Можеш йому так і передати.
— Гаразд. Але якщо що, телефонуй, якщо зможу — допоможу. Ну, заселяйся, а ми пішов, — сказав Тарас.
Чоловіки пішли. Соломія глянула на коробки посеред кімнати й зітхнула.
— Ну що, матусі допоможеш речі розкладати?
— Ні. Я пограюся, — відповіла Марічка.
— Добре. Тільки не кричи й не шумій, а то нас виженуть звідси, — попередила доньку мама.
Дівчинка розуміюче кивнула.
Соломія відкрила коробку з іграшками, і Марічка відразу ж дістала звідти плюшевого ведмедика. А Соломія розкрила шафу й почала складати на полиці речі з мішків.
Квартира однокімнатна, невелика. Та куди їм більше? Меблі гарні, ремонт зроблений, чисто. Нічого. Якщо не купувати зайвого, економити — вони впораються.
Потім Соломія зварила макарони з сосисками, які привезла з собою. Вимила підлогу й поклала Марічку спати, розклавши диван. Очі в неї слипалися, але донька не хотіла засинати без казки. Довелося читати. Коли Марічка нарешті заснула, Соломія схилила голову на подушку й заплющила очі. І відразу ж згадала слова чоловіка:
«Ти ще приповзеш до мене на колінах, благатимеш, щоб я повернув тебе…» На очі навернулися сльози, і сон улетів.
Соломія встала й пішла до кухні. Вмикати світло не стала. Стояла бВона подивилася на місяць за вікном, тихо посміхнулася й подумала, що тепер у неї є не тільки Марічка, а й справжня родина — Маруся Семенівна, яка нарешті перестала бути злою сусідкою.
