Пустила на свою голову
Тату, а це що за обновки? Ти магазин старожитностей обікрав? Ярина з піднятими бровами розглядала білу вязану серветку на своєму комоді. Я навіть не здогадувалась, що ти любиш всілякі анахронізми. В тебе смак геть як у баби Оксани…
Ой, Яринко? А ти що без дзвінка? Олег Андрійович вийшов з кухні й намагався тримати бадьорий вигляд, та очі видавали винне сумяття.
Мабуть, й не чекав мене, я незадоволено скривився та зайшов у зал, де на мене чекало ще багато «приємного». Тату, що це все? Що тут відбувається?
Ярина ледве впізнає свою квартиру.
Як вона щойно отримала цю оселю від бабусі, вигляд був гнітючий: стара радянська стінка, пузатий телевізор на облізлій тумбі, іржаві батареї, обідрані шпалери Але то була її власна двокімнатна квартира.
До того часу Ярина трохи заощадила. Уклала усе в ремонт і не абиякий. Обрала український мінімалізм: світлі кольори, просторість, затишок. Ткані килими, штори з льону, все обирала з любовю.
А тепер замість щільних гардин висів дешевий капроновий тюль. Італійський диван валявся під вульгарним синтетичним пледом із зубастим тигром. На журнальному столику стояла яскрава пластмасова ваза з такою ж кислото-рожевою штучною трояндою.
І це ще не найгірше. Ярину більше всього дратували запахи з кухні тягнуло смаженим маслом і рибою, тхнуло тютюном. Але ж її тато не курить…
Яринко, слухай нарешті озвався Олег. Тут така справа Я не один. Хотів тобі раніше сказати, та якось не склалося.
Не один?! я розгублено перепитав. Тату, ми ж так не домовлялись!
Донечко, ти мусиш розуміти: моє життя на мамі не скінчилося. Я ще молодий чоловік, навіть пенсії не бачив! Хіба не маю права на особисте щастя?
Я заціпенів. Та він має право, але ж не у МОЇЙ квартирі!
Рік тому батьки розійшлися. Мама прийняла зраду тата доволі спокійно ніби позбавилась каменя з шиї, одразу занурилась у читання, творчість, курси й десятки нових подруг. А тато занепав. Повернувся у свою холостяцьку квартиру, жахнувся бо десять років здавав її квартирантам. Останній мешканець заснув із цигаркою; ремонт був недосяжний. Він забув про цю квартиру, не продавав, і жити там точно не збирався.
Там, по суті, й жити не було як: закопчені стіни, повибивані шибки, цвіль… Моторошно, а не житло.
Ой, Ярина, я не знаю, як тут вижити тоді скаржився батько, важко зітхаючи. Тут небезпечно, а до зими точно не встигну переробити. І грошей нема хіба замерзну, й годі. Доля така.
Я не витримав. Та як можна дозволити людині, яка тебе ростила, жити у такій біді? А якщо щось трапиться? Тим паче, моя квартира пустувала нещодавно одружився і переїхав до дружини Оленки.
Тату, поживи поки у мене, запропонувала йому. Там все облаштовано, є гаряча вода, тепло, інтернет. Потихеньку зробиш ремонт, переїдеш. Лише одне правило: ніяких гостей.
Серйозно? здивувався він. Дякую, донечко! Ти мене виручила. Обіцяю все буде спокійно й чемно.
Так, «спокійно»…
Тільки я думав про наші домовленості як двері ванної відчинились, випустивши хмару парного диму. З неї легкою ходою вийшла жінка років пятдесяти. У моєму улюбленому махровому халаті Ярини! Тільки зараз він ледь стримував її пишні форми.
О, Олежку, а у нас гості? басовито запитала пані, ледь посміхнувшись. Міг би попередити, бо я тут у своєму.
А ви, якщо можна дізнатись, хто? процідив я, примружившись. І з якого дива на вас мій халат?
Я Світлана, серце твого батька. Чом ти так нервуєш, доню? Взяла халат все одно висить без діла.
У мене аж гул у скронях піднявся від злості.
Зніміть його. Негайно, сказав я тихо, але жорстко.
Ярино! благально втрутився тато, ставши між нами. Ну не починай цирк! Світланочка просто…
Світланочка просто взяла чужу річ у чужій хаті! урвав я. Тату, що ти твориш? Ти привів до мене свою любку, і ще дозволив їй лазити по моїх речах?!
Світлана театрально закотила очі і рушила до дивану, гучно плюхнувшись на плед із тигром.
Яка ж ти хамка, сказала вона. На моєму місці я б тебе ременем відходила, байдуже скільки тобі років. Як ти до батька говориш? Те, що він не сам, тебе не стосується, дорогенька.
Я був ошелешений якась чужа жінка у моїй оселі вказує мені, як жити?
Не стосується, погодився я холодно. Поки це не в моїй квартирі.
У твоїй? Світлана здивовано глянула на Олега.
Той стояв біля стіни, притиснувши плечі і переводив наляканий погляд з мене на любовницю. Він явно сподівався, що буря мине, але стало зрозуміло все лише починається.
Ой, татко забув сказати? я усміхнувся з кригою. Тоді скажу я. Він тут гість. Квартира належить мені, кожна каструля, кожна шпалера це мої гроші. Я пустив його тимчасово, не думав, що він водитиме сюди своїх «коханих».
Світлана спалахнула червоним.
Олеже?.. її голос став як лід. Що вона плете? Ти казав, що це твоя квартира. Ти мене обманув?
Тато почав зливатися зі шпалерами, вуха горіли соромом.
Світланочко, ти не так мене зрозуміла винувато бурмотів він. Квартира в мене своя є, просто не ця. Не хотів завантажувати тебе дрібницями.
Не хотів?! Ну й дякую! Через тебе тут на голову сідають і виказують своє «фу»!
Моє терпіння закінчилось.
Геть. промовив я тихо.
Що? перелякано відповіла Світлана.
Геть звідси. Обоє. Даю годину. Якщо будете тут через годину розмову поведемо вже за законом. Пустив, називається, у теремок…
Я рушив до виходу, але тато різко схопив мене за рукав.
Сину! Не виженеш рідного батька на вулицю? Ти ж знаєш, що там робиться! Замерзну ж!
Татова рука стискала мій рукав, і щось у серці смикнуло згадки дитинства, обовязок, жаль до вже майже немолодого чоловіка Горло підступило клубком.
Але погляд упав на Світлану.
Вона сиділа, перекинувши ногу через ногу, у моєму халаті, дивилась на мене так люто, що всі сумніви розлетілись. Промовчиш завтра вона поставить нові замки, переклеїть шпалери.
Тату, ти дорослий. Знімай квартиру, відрізав я, вивільняючи руку. Сам винен. Умовились, що житимеш один, а натомість прийшов з чужою жінкою, дозволив їй копирсатись у моїх речах, занедбав мій дім
Та забирайся зі своїм домом! перервала Світлана. Йдемо, Олеже, не принижуйся. Виховав невдячного…
Півгодини на збори і питання вирішилось. Тато йшов мовчки, згорблений як старий дід. Його погляд як у побитої собаки, яку вигнали під дощ мені запамятався на все життя. Я вистояв, не зрушивши.
Як вони пішли, я відкрив вікна, випускаючи запах риби, тютюну та дешевих парфумів. Зібрав халат, плед і все, що залишила Світлана все це відправилось на смітник. Наступного дня викликав прибиральників і майстра за новим замком. Прикро чіпати речі, яких торкалася чужа людина. Особливо така.
Минуло чотири дні.
У квартирі знову спокій, чистота, вже без зайвого. Живу я з Оленкою, але відчуття того, що дім у порядку гріє душу.
З татом не спілкувався. На четвертий день він сам подзвонив.
Привіт, Яринко дзвонив хрипким голосом. Ну що, задоволена? Світлана кинула мене Пішла
Ой, яка несподіванка, я не втримався. Дозволь здогадатись: показав їй справжню квартиру, вона зрозуміла, що там роботи непочатий край?
Тато важко зітхнув.
Так Довелось обігрівач ставити, спав на надувному матраці… Її вистачило на три дні. Сказала я голодранець і брехун, зібрала речі й поїхала до сестри. Каже, що даремно витратила час… А ми ж любили одне одного, Ярочко!
Та яка там любов? Ти шукав, де пристроїтися, вона також. Просто обидва прорахувалися.
Запала пауза.
Мені дуже зле тут одному нарешті сказав він. Страшно Можна я повернусь? Обіцяю, буду сам. Клянусь!
Я опустив очі. Тато детально сам усе зруйнував зраджував маму, обманув мене, задурив голову Світлані.
Так, мені шкода його. Але така жалість отрута для кожного з нас.
Ні, тату. Не пустю. Найми майстрів, поремонтуй. Навчися жити з тим, що створив своїми руками. Хочеш дам контакти хороших майстрів. Як треба звертайся.
Я поклав трубку.
Жорстко? Можливо. Але я хочу, щоб халат і душа залишались чистими. Далеко не вся брудність виводиться деяку просто не слід впускати…
