Подружнє життя Надії та Назара тривало вже двадцять два роки. І їхнє життя було щасливим, до одного моменту… Надія не могла прийняти це. Їй здавалось все нереальним. Не хотіла приймати, що це все відбувається з нею.
- Він зраджує мені. – не витримавши розплакалась жінка, – Я не вірила, не хотіла вірити, вважала, що медсестри просто пліткують. – По щоках Надії потекли гіркі сльози, сповнені болю та образи.
- Як таке можливо?! – шоковано скрикнула Оксана. Вона ніколи б не подумала, що Назар здатен на такий низький вчинок.
- Та ж кажу, я сама не вірила до останнього. Зрозуміла, лише коли побачила все сама. Вирішила глянути у вікно сьогодні, коли була на роботі, дивлюсь – Назар зайшов до лікарні, я побігла його зачекати в коридорі, але… – Надію накрила хвиля емоцій і вона почала ридати.
- Ну-ну-ну, Надійко, заспокойся, не плач ти так, голова почне боліти. – почала заспокоювати розбиту горем подругу Оксана. – Ходи сюди. – сказала подруга та обійняла жінку.
- А-але він не вийшов на нашому поверсі, він поїхав далі. Ну і я побігла сходами… – ледь вимовила Надія, коли трішки заспокоїлась.
- І ким виявилась ця розлучниця? – з ноткою злості сказала Оксана.
- Старша медсестра…
- Та чорненька, низенька? – ошелешено мовила Оксана.
Надія не змогла витримати цей шок. Вона добре подумала, та через півтора тижня здивувала всіх: доньку повезла до батьків, а сама зібрала валізи, та відправилась на заробітки до Італії. Вона не могла зрозуміти, не могла відшукати відповідь на питання «Чому він мені зрадив?». А й справді, це важке питання, адже в них була прекрасна сім’я.
***
- Чи не буде у вас на обмін монеток? По дві копійки бажано. – запитав русявий парубок через відкриті двері телефонної будки.
- Буде, беріть скільки потрібно. – сказала студентка медичного університету, що збиралась стати медсестрою.
Парубок запросив студентку на каву в знак подяки. Руденька, з смарагдовими сяючими очима. Ця дівчина настільки припала до душі Назару, що він перестав уявляти своє життя без неї. Він щодня зустрічав Надію біля медуніверситету. Назар закінчував політех, Надія медичний, наступної весни вони відсвяткували весілля, а через півтора року – хрестини.
- Все це дякуючи тим копійкам. Якби не вони – прогавив би своє щастя. – щоразу казав Назар дружині.
Неймовірно щаслива була Надія. Часто думала, що все це сон. Їй так пощастило – красивий, турботливий, добрий, а найголовніше – кохає її.
Проте пройшов час, почуття почали згасати. Якийсь не зрозумілий холодок з’явився в подружжі. Як тільки Надія вперше почула про похожденьки чоловіка, подумала, що їй просто заздрять, ось брехливі плітки сплітають. Але сталось не так як гадалось.
***
Вже пройшло довгих п’ять років. П’ять довгих років Надія не була на батьківщині. За цей час легалізувалась в Італії, здобула чималий авторитет, тому тепер роботодавці самі шукали Надію. Донька щоліта приїздила до матінки, і всі 3 місяці була з мамою. Софійка, донька Надії, скоро подарує матері онука. Цього разу вона точно має поїхати в Україну. Бабцею ж стане, треба онука хоч трішки побавити. Через роботу вона не змогла побувати на весіллі донечки, але зараз все буде по іншому. Але страх побачитись з Назаром в неї був. При розлучені Надія забрала квартиру, а Назар машину. Надія ніколи не запитує в доньки як її батько. Лише знала, що він все таки взяв заміж ту чорненьку медсестру, проте не довго протримався їх шлюб. Тай взагалі, в Надії зараз своє особисте життя в Італії на ім’я Джордж. В них у планах весілля, тому треба відкинути всі погані думки.
***
- Вітаємо! Тепер ви стали бабусею! – щасливо вигукнув зять в скайпі.
Надія не могла повірити своїм вухам! Вона бабуся! Вона тепер бабуся!
За кілька днів новоспечена бабуся літаком потрапила до Києва, найняла таксі та помчала в рідне містечко, де в будинку її доньки зібралися свати, знайомі та родичі.
Це був прекрасний день. Тут, коли всі гості вже розійшлися почувся стукіт в двері. За дверима стояв Назар. Вони сіли випити хто кави хто чаю. Але навіть з кавою та чаєм розмова не складалась. Надія вирішила, що їй пора додому.
- Може, давай я підвезу тебе? – несподівано запропонував колишній чоловік. А цю пропозицію жваво підтримала Софія, яка давно плекає надію, що батьки проведуть старість разом.
Для чого Надія сіла в авто Назара? Для чого погодилась? Вона й саме не розуміє. Все що сталось було ніби затуманено. Його очі, чаруючий голос, ніжні доторки. Все це викликало те забуте хвилювання, яке вона відчувала ще при знайомстві з ним. Назар довго розповідав, сповідався, так сказати, про те, яким стало його життя після розлучення. Коли вони приїхали до квартири Надії, Назар дістав з внутрішньої кишені піджака стару монету. Ту саму, яку дала йому Надія біля телефонної будки.
- Що б там не було, я завжди беріг її як зіницю ока, – ці слова викликали в жінки хвилю спогадів та емоцій, що навіть в неї запаморочилось в голові.
Назар зізнався, що все ще кохає та намагався переконати Надію не їхати назад в Італію. Та Надія, хоча і визнавала те, що він єдина справжня любов в її житті, і що відголосок старих почуттів залишився в її серці. Але щось Надії підказало, що не варто пробачати Назара, та закрила за собою двері.
Пройшло декілька годин і жінка сіла замовляти квитки на рейс «Київ – Мілан». В голові крутилась лише одна фраза «Якщо зрадив одного разу – зрадить й наступного». Вона розвіювала всі вагання та сумніви жінки. Вона не хоче пережити зраду знову. Вона змогла пристосуватись до життя без Миколи. Тим паче, що там, в Італії, її чекає Джордж.
