Мій син змалечку був привчений до порядку. Він завжди усе клав на місце, підтримував чистоту у своїй кімнаті, самостійно складав свої речі та навіть мені допомагав з хатніми справами. Для Тимофія немає нічого складного в тому, щоб помити посуд або навіть приготувати вечерю.
Я думала, що коли він одружиться, то невістка скаже «Спасибі» за те, що так гарно виховала сина. Матиме собі не тільки надійного партнера, а й помічника. Та від моєї не те, що подяки, від неї звичайної ввічливості буває не діждешся.
Знайомство наше минуло вдало. Ну знаєте, як знайомство. Кожен намагався показати себе з вигідної сторони, що там можна було зрозуміти. Придивлятися до неї не було коли, бо Тимофій повідомив, що має намір одружитися. Я запитала, до чого такий поспіх, варто спершу пожити разом, перевірити один одного в побуті, але Рита виявилася вагітною.
Ну що ж, після весілля вони милилися жити біля мене, а й раз та й відмовила. Хоч квартиру у мене й велика, але я на собі знаю, що таке жити поруч з батьками. Молодій сім’ї варто жити окремо. Так їм і сказала. Тимофій трохи подувся, а потім сам зрозумів, що я мала рацію.
В гості мене кличуть не часто. Якщо бути чесною, то я в них була лише коли Міланка народилася. Декілька тижнів допомагала з немовлям, а коли Рита сама увійшла в курс справ, так мене вже й не потрібно. До онучки в гості я приходжу з власної ініціативи, добре, хоч з квартири не вигонить, але й чаю не запропоную. Сидить вічно у тому своєму телефоні й каже, що скоро почне заробляти великі гроші. Яким дивом я не знаю.
Зате знаю, що син мій не святим духом харчується. Питаю, чого вечеряти не готує, а вона мені каже, що Тимофій сам готує. Тоді пішла до ванної кімнати по власній нужді, а там гора брудного одягу. Знову до Рити, невже важко прання закинути. Вона навіть не повернула голову у мій бік: «Це обов’язки вашого сина. Мені ніколи, я з дитиною». Міланка сидить у манежі, грається іграшками, а їй ніколи.
Вирішила зачекати повернення Тимофія, запитати, як у нього справи. Коли побачила свого сина аж серце заболіло. Сорочка пом’ята, штани не попрасовані й в додачу до цієї «краси» дірявий носок.
-Синку, а що ж це ти такий нечепурний, невже важко прокинутися раніше та привести себе у порядок? – почала його сварити.
-Мамо, не встигаю я, вранці сніданок готував, штани кавою облив, от і довелося в останню хвилину переодягатися.
-Так чого Рита не погладила, вона ж нічим не займається! Он прання на купі, вечеря не готова, посуд брудний. Для чого така дружина потрібна? – я говорила те, що думаю й не переймалася, що невістка мене чує.
-А ви, мамо, не думайте, що всім чоловіка хатня робітниця потрібна – заговорила до мене невістка. – Он, Тимофієві я для кохання потрібна.
-Та він з таким коханням скоро загнеться, а ти й не помітиш, бо від телефона відірватися не можеш.
-То ви мені повідомите, ви ж любите, контролювати наше життя та вказувати, хто що має робити.
-Ось так і житимеш зі своїм «коханням» голодний, брудний та в дірявих носках – сказала я синові й пішла на вихід.
Вдома виплакала всі свої сльози. Тимофій у мене один ріднесенький. Я все життя старалася виховувати його, як годиться. Хотіла лише одного, щоб він своє щастя знайшов та сім’ю створив. Мало того, що він працює на двох роботах, так і ще й вдома дружині за прислугу виступає. Хіба ж мені, як матері, не прикро за свою дитину?
