В душі знову оселилося щастя
Вже не вперше помічала Оксана, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Наче непомітно, легенько погладить і відпускає, озираючись, чи не бачить дружина. А вона не раз питала:
Що, знову болить, Тарасе? Треба б до лікаря звернутися.
Пройде, буває, зараз відпустить, завжди однаково відповідав він.
Девятий рік жили разом Оксана з Тарасом у селі, куди приїхали після інституту. Тарас закінчив аграрний, вона педагогічний. Але Оксана так і не пішла працювати, бо чоловік любив господарство, і двір був повний худоби дві корови, вівці, порося, кури й качки. За всім треба було доглядати. Тож дружина залишалася вдома, весь день на ногах. Тарас працював агрономом.
Оксану з тринадцяти років виховувала бабуся, бо батьки загинули рано згоріли у будинку, а вона якраз тієї ночі ночувала в бабусі. Тарас був із цього села. Та через три роки після весілля помер його батько серце вдарило, а ще за два роки пішла й мати.
Так і залишилися вони з дружиною самі. Все було добре, але дітей не було. Обоє чекали і молилися, Оксана навіть плакала вночі, благаючи Бога дати їм дитинку. Та поки що дітей не було.
Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, але знову схопився за серце. Не встигла дружина підбігти, як він упав на підлогу серце зупинилося. Швидка приїхала, але вже запізно.
Після похорону Оксана довго плакала, думала на самоті:
У тридцять років залишилася сама Чому ж так несправедливо? Дуже любила чоловіка, а Бог забрав його в мене. Усіх забрав. У чому ж я провинилася?
Вранці заходила у сарай, доїла корову й плакала:
Навіщо мені це господарство? Роблю все через силу, бо жалко худобу треба годувати, доїти ридала вона, думаючи, що ніхто не чує.
Але чула її сусідка Наталя Петрівна, завуч у школі. Якось зайшла до неї:
Оксано, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай худобу, навіщо тобі самій? Знаю, що в сусідньому селі в школі вчителька початкових класів поїхала. Може, тобі туди влаштуватися. В нашій школі всі місця зайняті. А там початкова школа, старші діти вже до нас їздять. Всього пять кілометрів. Хоч серед людей будеш, відволічешся. Погоджуйся, ти ж педагог.
Дякую, Наталю, дякую. І справді погодилася Оксана.
За літо вона продала худобу, а до вересня вже була в сусідньому селі. Зявилася там гарненька Оксана Михайлівна, її поселили у великому будинку. Прибрала, вимила вікна, все переклала.
Ось і почалося моє нове життя, говорила вона сама до себе. Тільки паркан звалився, хвіртка не закривається треба якось полагодити.
Попросила допомоги, виділили їй штахетник. Але лагодити треба самої.
Маріє, звернулася до сусідки, яка якраз розвішувала білизну, може, підкажеш, до кого звернутися, щоб партан поставили? Матеріал є, ось привезли.
Марія витерла руки об фартух, підійшла ближче.
Є у нас тесля, золоті руки, але пиячить. Без пляшки нічого не робить. Вірка його винувата, дружина. Як одружилися, так і пють обоє. У них і дві доньки є, чотирьох і двох років, але півроку тому опіка забрала. Краще не ходи сама до них, я як побачу Миколу скажу.
Дякую, Маріє.
Наступного дня сусідка повідомила:
Бачила сьогодні біля крамниці Вірку, завтра зранку прийдуть. Тільки купи пару пляшок вина без цього вони нічого не роблять.
Справді, зранку прийшли Микола з Віркою, обидва з перегаром. Микола кинув інструменти у двір і озирнувся. Оксана вийшла.
Здоровенькі, господине, гучно промовила Вірка, а Микола кивнув.
Зімятий, кудлатий, неголений, але в очах чистота й світ. Оксана на мить завмерла так нагадували вони погляд її покійного чоловіка.
Ось штахетник, махнула вона рукою.
Гей, господине, самі бачимо, Вірка сіла на сходах, у тебе є чим запити? Миколо, іди сюди.
Вона спритно відкрила пляшку, налила собі й чоловікові. Випили, і Микола взявся за роботу.
Якщо вони так питимуть, що він зробить? сумно думала Оксана. Але якщо Марія порадила, значить, знає
Та Микола, хоч і пив, робив справу добре. У селі знали якщо він узявся, то зробить як слід. А Вірка завжди поруч, наливала й дивилася, як він працює.
Коли стемніло, робота була закінчена.
Господине, гукала вже пяна Вірка, приймай роботу.
Оксана оглянула паркан рівненький, хвіртка на місці, навіть гачок від вітру прикрутив.
Сподобалося їй, розрахувалася й подякувала.
Ну звертайся, якщо ще щось, сказала Вірка, а Микола мовчки зібрав інструменти й пішли.
На
