Віктор прокидався о третій годині ранку і йшов працювати, прибираючи сміття на вулицях Києва. Завдяки гарним оцінкам у школі він отримав стипендію для навчання в університеті. Мріяв стати інженером. Не через багатство, а щоб покращити життя та допомогти родині.
Але було нелегко. Щоб встигати навчатися й працювати, він розписав кожну хвилину. Прокидався о третій, встигав повторити матеріал до п’ятої, а потім біг на роботу. Інколи працював до дев’ятої, а то й довше. Повертався додому або до громадського туалету, мився, як міг. Взимку замерзав, влітку піт не висихав цілий день.
Бувало, спізнювався на пари. А іноді, навіть вимившись, не міг позбутися запаху сміттєвоза. Не тому, що не дбав. Просто так було.
Одногрупники дивилися на нього зі зневагою. Відсаджуювались, перешіптувались, хоч Віктор чу́в кожне слово. Хтось навмисно відчиняв вікна, ніби йому бракувало повітря. Жартували за спиною. Ніхто не хотів сидіти поруч.
Він опускав очі й мовчав. Просто відкривав зошит і слухав. Іноді руки тремтіли від втоми, очі заплющувалися самі собою. Але він не здавався. Бо хотів простішого життя. Бо вірив, що його чекає щось краще.
Викладачі помічали його старання. Відповідав чітко, брав участь у обговореннях, схоплював на льоту. Ніколи не сварився й не шахраював.
Одного разу після важкого іспиту професор увійшов до аудиторії з похмурим видом. Оголосив, що всі провалили. Тиша. Потім додав:
— Усі, крім Віктора.
Залунали шепоти. Дехто не вірив, інші злились. «Напевно, йому підказують», «Звідки у нього час?» — перекидалися між собою.
Професор глянув на Віктора й запитав на всю групу:
— Як тобі вдається так добре засвоювати матеріал?
Віктор зніяковів. Не звик, щоб усі дивилися на нього. Ковтнув слину й відповів:
— Вчу вголос. Повторюю, доки не засвою. Роблю конспекти. Іноді записую себе на телефон і слухаю на роботі.
Ніхто не промовив й слова.
Того ж дня професор почув, як кілька студентів насміхаються з Віктора. Зупинив їх і різко сказав:
— Ви не знаєте, що таке працювати. Він зранку збирає сміття, коли ви ще спите. І все одно вчиться краще за вас і не скаржиться. Вам має бути сором. ЗаЗ цього дня деякі студенти почали ставитися до Віктора інакше, а він, незважаючи на усе, продовжував йти до своєї мрії.
