5 років тому я вийшла заміж і пішла в невістки до мами Сергія. Квартира була однокімнатна і невелика за розмірами. Та я не розгубилася і впевнено прийшла хазяйнувати до свекрухи Наталі Іванівни. Весілля ми не справляли. Свекруха сама накрила скромний стіл і обручальні каблучки ми купили з медичного сплаву.
Я на краплі не переживала через фінансові проблеми і те, що майбутній чоловік безробітний. Яка ж була любов! На той момент Сергієві було 19, а мені 20.
Згодом ми вже чекали дитину, а чоловік все ще не думав, за які кошти ми маємо її ростити. Він навіть не здобував вищу освіту, просто жив і думав про розваги, комп’ютерні ігри. Все це він пояснював тим, що ще не знайшов своє покликання, треба більше часу.
Я ж в свою чергу теж не встигла здобути освіту, знайти роботу, а зараз пізно думати про це, бо уже ношу під серцем дитину.
Наталя Іванівна утримувала нашу молоду сім’ю, хоч була вже не молода і часто страждала від загострення різних хвороб. Чоловік спочатку покинув її ще 26-літньою, а згодом взагалі зник. Тож ніхто навіть не знав, де він мешкає. Свекруха не стала влаштовувати своє особисте життя, а повністю віддалася вихованню сина.
Я взагалі не подобалася їй, була проти шлюбу до останнього. Певно, в її мріях невістка виглядала якось по-іншому.
Та після переїзду вона трохи змирилася і лише просила сина про фінансову допомогу. Мене не чіпала, бо мала повагу до вагітної, а за 1,5 роки після народження Софійки я пішла працювати у дні, коли Наталія Іванівна мала вихідні.
Сергій же так і не зміг знайти роботу мрії. Скільки співбесід він проходив, та результату не було. То зарплатня мала, то вимоги зависокі, то незручний графік, то далеко від дому.
І от нарешті робота знайдена! Та ось була вона далеко за містом. Тож довелося знімати там житло, аби не витрачати гроші і час на дорогу. Випровадили ми його достойно, наготували їжі, дали грошей, поскладали гарненько випрасуваний одяг. Сергій поцілував всіх своїх дівчат по черзі і вирушив у дорогу.
Пів року дзвонив рідко, а останніми тижнями взагалі перестав. Сказав, що багато роботи і нема часу на розмови. А я подумала, що якщо багато роботи, то буде і пристойна зарплатня. Тож у мріях вже тримала обновки, які придбаю по приїзду Сергія. І раптом дізналася, що ні грошей, ні чоловіка уже не побачу…Пролунав телефонний дзвінок:
– Вимітайся з квартири мого чоловіка! Вже набридло мовчати. Якщо він не може сказати тобі, то я зроблю це.
Очі збільшилися від шоку і здивування. Аби прояснити хоч щось для себе, підійшла до свекрухи. На всі мої питання вона відповіла швидко і чесно.
Як виявилося, Сергій в іншому місті знайшов жінку, яку полюбив навіть з дитиною. Вона була доволі наглою і впевненою в собі. Спочатку віднайшла Наталю Іванівну і заявила, що дім у них старенький, потрібно переїжджати в квартиру Сергія і попросила звільнити їй житло. На що свекруха, на мій подив, твердо сказала, що не допустить такого і вони можуть навіть не намагатися їхати сюди.
Згодом з’явився і сам Сергій. Він мучив мене своїми проханнями звільнити територію.
Набридання зі сторони тих навіжених не припинялося, тож колишня свекруха запропонувала їхати жити в далеке село і жити в будинку її батьків. Я здивувалася від такої пропозиції. Вона ж терпіти мене не може.
У новому домі стосунки між нами трохи покращилися, але напруженість ще була.
На цьому історія не закінчилась. Сергій не переставав дзвонити нам. І робив це лише з одної причини – не було грошей навіть на продукти харчування. Сумно усвідомлювати, що людина, яку я любила досі поводить себе як маленька дитина.
