Мої батьки завжди виховували мене таким чином, що чужого брати не можна. Я чудово засвоїв урок та коли сам опинився в такій ситуації, мені стало дуже неприємно.
Одного разу ми з однокласниками вийшли гуляти в парк та присіли на лавці. Позаду було навчання та ми вирішили відпочити в парку. В той день визирнуло довгоочікуване сонечко після затяжної зими. Цього року березень як завжди підвів з погодою. Тільки ми сховали зимовий одяг, як пішов сніг, потім знов невеличку потепління. А через тиждень нову почалися снігопади.
Нарешті настав квітень, всі раділи теплому сонечку, але про всяк випадок зимовий одяг далеко не ховали. Ми зайшли в супермаркет, який був неподалік біля нашої школи, взяли собі соку та хот-дог, потім присіли на лаві.
Раптом до нас підійшла мила дівчинка та стала роздивлятися що ми робимо. Спочатку це здалося потішним, адже діти такі кумедні, але потім вона почала тягнути все, що бачила. Наша їжа впала на землю та забруднилася, потім дівчинка забрала пакет соку та пішла кудись. Цього разу нам вже було не смішно. Я поглянув хто з дорослих її супроводжує та побачив, що на сусідній лавці стоїть дитячий велосипед, а поряд ходить тато дівчинки. Він був зайнятий набагато важливішими справами. Телефонна розмова була для нього важливішою ніж його донька.
Я пішов за соком та ввічливо попросив дівчинку віддати наш сік, це побачив її батько та нарешті вирішив звернути увагу на свою дитину.
Він підійшов до мене та запитав у чому справа, я сказав, що його донька забрала наш сік.
– То дайте дитині соку, вам що, шкода? – безтурботно сказав він.
– Але це ще не все, вона перекинула всю нашу їжу, – сказав я.
Батько дівчинки знервовано вирвав пакет соку з рук своєї дитини та віддав мені, потім силоміць посадив її на велосипед та вони дуже швидко зникли з поля нашого зору.
Я повернувся до своїх однокласників та розповів про все, що сталося. Я розумію, що тато дівчинки може не володіти умінням виховання дитини, бо не займається нею, але ж елементарні поняття правильної поведінки він має розуміти та навчити цьому свою доньку.
Колись у мене теж будуть діти та вважаю, що якщо я вже піду гуляти з дитиною, то повинен за нею дивитися, а не займатися власними справами. Через телефон можна поговорити в інший час.
Хтось може сказати, що тільки люди вміють виховувати дітей, які їх не мають, але я вважаю, що батьками не народжуються, а стають.
Я ще декілька разів бачив в парку ту дівчинку з батьком та поведінка її не покращилась. Вона й далі ходила до інших людей та робила шкоду, особливо страждали від неї собаки.
