Моя мама виростила мене самостійно. Батька я не пам’ятаю, він пішов із життя, коли я була ще геть маленькою. Хоча ні, деякі фрагменти пам’яті я про нього маю. Знаєте, як уривки із фільму, прикриті сірою плівкою, не дуже пов’язані сюжетом, та вони є. Одним із таких уривків, це я стою біля вхідних дверей, намагаючись дістати до ручки, та зайти всередину, раптом двері розчахуються, гепають мене по любі та в груди, місця yд _apу починають знатно нити, я відлітаю в сторону, а із відкритих дверей випадає мама, яку в ці ж само двері k _инув батько. Мама вся гірко пл _aче. Не зважаючи на б _iль, вона хапає мене на руки, та біжить геть із подвір’я. Ось такі радісні моменти про татка я пам’ятаю. Всього їх троє чи четверо, та сюжет однаковий.
Коли я почала дорослішати, мама постійно повторювала мені, що я маю сама реалізуватись в житті, щоб мати куди йти, якщо в житті погано буде складатись. Щоб могла себе забезпечити їжею, житлом, а одягом. Так, вона мене завжди прийме до себе в обійми, та вона не вічна. Мене це її повчання дратувало, що капець, та в душі я розуміла, що вона має рацію. А оті мої веселкові спогади про повну родину тільки підтверджують це. Знаєте, певно добре, що батька не стало. Бо аби по-іншому, то і не знаю, чим би все закінчилося в результаті!
Керуючись маминими настановами я закінчила університет, на який витратила шість років власного життя, та пішла працювати. Складно було починати без підтримки чи зв’язків. Ні хто не пояснював мені, як треба. Так, мама давала поради зі свого досвіду, та він був скупим. Мама зі всіх сил ростила мене, працювала на декількох роботах, та вони не були висококваліфікованими.
Сьогодні я їхала в метро та плакала. Мені на роботі зробили догану. Я натупила дуже сильно на роботі, через що збились терміни виробництва сировини, відповідно і фірма отримує збитки… Щож, добре хоч на мене не повісили все компенсувати, бо я до кінця життя не змогла б виплатити ті кошти.
ЗА сльозами та роздумами я пропустила свою станцію, та проїхала декілька вперед. Коли я це зрозуміла, підхопилась, та почала бігти до дверей, які вже майже закрились. З іншої сторони такий само зівака, як я намагався встрибнути у вагон. Це було жахливе зіткнення! ми так стукнулись лобами, що я вперше в житті побачила зірочки перед очима, як у мультиках, а на лобі моментально виросла шишка розміром з кулак.
Коли в очах розвиднилось, я побачила хлопця, який так само тримався за шишку на лобі та почав голосно сміятись. Тож, картина: двоє людей, через свою недолугість пропускають потрібні їм зупинки, на швидкості б’ються лобами, а після лежать на пероні в метро та голосно сміються. Хто небуть, викличте санітарів!
Ось так ми й познайомились з моїм чоловіком. Він був такого ж самого віку, як і я. Так, я мала багато застережень з приводу його поведінки. Мама постійно питала, як у нас все складається, звісно, вона хвилювалась… Та не дивлячись на наші перестороги, Роман виявився справжнім чоловіком! Він піклувався про мене, завжди підтримував та давав поради. Знаковим для мене стало, коли Ромка зустрічав мене з роботи, коли я мала зміну до пізньої ночі, ти понаднормову роботу, а вдома нас завжди чекала смачна вечеря, повний холодильник продуктів та бокал релаксуючого вина біля тарілки. Я намагалась робити те ж само. Так, мені було складно переступити поріг остраху, щоб збудувати гарні відносини, проте воно того варте. Не знаю, як складеться наше життя далі, та поки все краще, ніж я очікувала. Хоч би що там було, перестороги мами допомогли мені уникнути відносин з агресивними чоловіками. Я відразу навчилась розпізнавати подібне в них. Завдяки цьому ж, я присвятила половину свого життя на навчання та саморозвиток. Мені немає чого б _оятись, якщо знову залишусь сама. В моєму житті все одно нічого не зміниться. Коли в мене буде власна донька, я обов’язково навчу її бути самостійною, адже тоді в житті нічого не страшно. ти ж можеш зробити все сама.
