Був тихий літній день. Ми з чоловіком та донькою їхали відпочивати на озеро. Микола купив Софійці морозива та вона з великим задоволенням ласувала ним. Коли донька доїла морозиво, то відкрила вікно та викинула обгортку на вулицю.
Раптом Микола зупинив автомобіль та сказав Софійці вийти з нього. Я злякалася, бо не розуміла чому чоловік так вчинив. Потім він дав їй великий пакет та наказав зібрати все сміття біля дороги в тому числі й обгортку з морозива. Донька повинна була це зробити, лише потім ми поїдемо далі.
Софійка заплакала, а я почала просити Миколу дозволити доньці повернутися в автомобіль. Але чоловік був невблаганний.
Донька почала випробовувати на ньому всі свої методи впливу та не один з них не подіяв. Врешті-решт Софія пішла робити те, що сказав їй Микола. Чоловік теж взяв пакет та вони почали збирати сміття разом. Повернулися в машину втомлені та задоволені.
Ми зупинилися на заправці та викинули сміття.
– А чому ти пішов збирати сміття з Софійкою? Це ж було лише її покарання, – запитала я у чоловіка.
– Тому, що у її вчинку є й моя провина. Десь я не догледів.
Я була надзвичайно вражена цією фразою та зрозуміла, що лише на власному прикладі можна показати дітям як правильно робити та жодна неправильна дія з боку дитини не повинна залишатися без уваги.
Було дуже приємно спостерігати як Софія вчить інших дітей дбати про довкілля та викидати сміття в урну та розповідає про те, що саме ми відповідаємо за чистоту своєї країни.
