Того вечора я хотів зробити сюрприз своїй нареченій. Маргарита проживає поки в іншому місті та скоро переїде до мене, адже стане моєю дружиною. Я завів автомобіль та поїхав.
Маргарита казала, що сумує за мною та не може дочекатися весілля, але, коли я приїхав до неї, кохана була не сама. Вона мене обманула, у неї інший. Як Маргарита могла зі мною так вчинити та ще й перед самим весіллям?
Я не міг повірити у те, що бачу та ошелешений поїхав додому.
Дорогою додому зі мною трапилась така пригода, яка перевернула все моє життя.
Був пізній вечір, я їхав дорогою, як раптом побачив перед автомобілем хлопчика. Я різко загальмував та вийшов з машини, хлопчик сидів на дорозі та переляканими очима дивився на мене.
– З тобою все добре? – перелякано запитав я.
– Так, я просто злякався і впав.
Я уважно оглянув хлопчика, на щастя, на ньому не було жодної подряпини.
– В лікарню ми не поїдемо, бо ти неушкоджений. Де ти живеш, давай я відвезу тебе додому?
– Ні, не хочу додому, тато знов випив та буде мене сварити. Краще відвезіть мене в кафе, бо я дуже голодний.
Я поглянув на хлопчика, він був схожий на безхатька: порване взуття та брудний одяг.
– Вже пізно, всі кафе зачинені, давай сьогодні переночуєш у мене, а завтра подумаю як я можу тобі допомогти. У мене вдома багато різної смакоти.
– Добре, мене Артем звати, а у Вас є діти?
– Поки що немає, але у мене є котик Мурчик, він тобі сподобається.
Я напустив для Артема теплу ванну, приготував для нього свій халат, а його брудний одяг закинув у пральну машинку. Приготував вечерю, Артем з великим апетитом усе з’їв. Від моєї душевної травми, пов’язаної зі зрадою Маргарити, не залишилося і сліду.
Хлопчик заснув, а я став думати що робити. Мені було дуже шкода, що у такої хорошої дитини такий батько.
Зранку я вирішив звернутися у відділ захисту дітей. Почувши про це, Артем почав дуже сильно плакати.
_ Знайдімо мою маму, – запропонував Артем.
– А де вона?
– Батько в суді довів, що вона не може мене доглядати, привіз в інше місто та знайшов собі іншу тьотю. Моя мама дуже мене любить та переживає за мене.
– А як її звати?
– Ірина.
– А прізвище?
– Матвійчук.
– Зараз спробуємо знайти в інтернеті, а ти впізнаєш маму по фотографії?
– Звичайно!
Пошук в соцмережі видав нам дуже багато результатів та пів дня ми з Артемом переглядали фотографії та надій не втрачали. Нарешті я почув радісний крик:
– Мама! Це моя мама!
Я написав тій жінці про ситуацію, що склалася та Ірина відразу мені відповіла, ми обмінялися телефонами та мама Артема попросила, щоб хлопчик побув у мене до тих пір, поки вона дістанеться до мене додому.
За той час, поки Артем був зі мною, я зовсім не думав про свою колишню наречену. В той вечір я думав, що я найнещасніша людина у світі, але випадок з Артемом довів, що бувають і гірші ситуації в житті.
Я придбав для Артема новий одяг, ми ходили в розважальний центр, я давно не був таким щасливим та зловив себе на думці, що не хоч розлучатися з Артемом.
Коли Ірина приїхала, то міцно обійняла Артема та сказала:
– Я дуже Вам вдячна, навіть не могла подумати, що мій колишній чоловік почне вживати алкоголь та погано буде обходитися зі своїм сином.
– Що далі будете робити? – запитав я.
– Подам в суд на позбавлення батьківських прав, потім оформлю опіку на себе, поки поживемо в готелі.
– Можете пожити у мене.
– Якщо це Вас не обтяжить, дякую.
Я був дуже щасливим, ми проводили час утрьох. Ірина сказала, що я можу приїхати до них у гості. Жінка зараз проживає в Одесі. Я сказав, що відпустка у мене не скоро і не факт, що літом, але я сказав, що обов’язково приїду до них.
Коли Ірина з Артемом все вирішили та поїхали, я почував себе вкрай спустошеним. Наче нічого й не сталося до мене зателефонувала Маргарита та сказала, що дуже за мною сумує. Я не зважав на її слова, оскільки давно вже викреслив її зі свого життя.
Ми з Іриною листувалися в соціальних мережах. Я дуже боявся, що у неї хтось є, але напряму запитати про це соромився. Якось наше листування припинилося та я дуже засмутився. Подумав, що Ірина вийшла заміж та їй не до листування зі мною.
Пройшло пів року, мені нарешті дали відпустку та я й не думав їхати до Ірини з Артемом. Хто я для них такий?
Як раптом увечері, повертаючись з супермаркету, я почув знайомий голос, Артем прибіг до мене та міцно обійняв. Неподалік стояла Ірина, вона сказала:
– У тебе відпустка, в Одесі зараз гарно попри те, що в морі не покупаєшся. Ми приїхали за тобою.
– Зараз я швиденько зберуся.
