Артем був дуже наполегливим хлопцем. Як тільки ми познайомились, він через декілька зустрічей зізнався, що я йому дуже до вподоби. Та от тільки мене він геть не цікавив.
Ну, розумієте, я не відчувала до ледь знайомого чоловіка симпатії і це нормально. Тому сприймала його не більше, ніж просто знайомим. Тим більше, що він не був у моєму смаку.
Розумієте, я дбає про своє тіло та займаюсь на постійній основі спортом. Важкою атлетикою в тому числі. Тому хлопці мене цікавили відповідні. Стрункі, але з атлетичним тілом. Коротше, шукала собі чоловіка по інтересах.
Артем був красивим, тільки от не мій типаж. Та й в спілкуванні теж був так собі, ми мало в чому мали схожі думки. Проте чоловік не покидав спроб завоювати моє серце.
Артем дізнався моє місце роботи і став надсилати мені на цю адресу подарунки, квіти і все тому подібне. От тільки я в офісі буваю один-два рази на тиждень, а весь інший час працюю з дому, або кафе. Тому мене чекали або декілька пакунків, або вже підзів’ялі квіти. Забирати щоразу стільки речей якось надокучало.
Та така його романтичність мене трохи підкупила і я вирішила, що можливо варто відійти від свого стандарту і дати шанс Артему? Може я буду щаслива з ним. Тому ми почали зустрічатись.
Все було добре. Перші два місяці. Як тільки в нас сталась близькість він став поводити себе так, ніби я йому тепер зобов’язана на все життя. Став холоднішим, не водив на побачення, не робив подарунки. Вирішив, що я вже належу йому і все в нього шикарно.
А потім я пішла з подругою на шопінг в один зі своїх вихідних. Ми добре провели часі тоді вирішили зайти в один ресторан, щоб повечеряти. Раптом я помітила до болю знайоме обличчя. Це був Артем, який сидів за столом з іншою дівчиною, тримав її руку в своїй та цілував пальці.
В той момент мені все стало зрозуміло. Але я не встигла сильно прикипіти до нього, тому це не стало для мене величезним ударом, як могло бути через деякий час, якби я не дізналась про його нутро так швидко.
Але було ще дещо. Мені стало шкода ту дівчину. Вона такими закоханими очима на нього дивилась. І чисто з жіночої солідарності я вирішила підійти та попередити її про Артема.
Коли я підійшла, в Артема очі забігали, обличчя побіліло і він не знав, що казати. Щось бубонів собі під ніс, а я посміхнулась та звернулась до дівчини.
– Привіт, ти дівчина Артема? — запитала я в неї.
– Ем… Привіт, ну, неофіційно ще, але думаю так. — Розгубилась та.
– Ох, бідна дівчина… — Зітхнувши сказала.
– Що? Бідна? Чому б це?
– Ну дивись. Я розумію, як це зараз прозвучатиме, але мені дуже шкода, якщо ти поведешся на цього кобеля, який нещодавно застосував мене подарунками, водив на побачення, а після початку відносин і до його зради пройшло всього два місці. Ну, як мінімум я про це дізналась щойно, можливо щось було і раніше.
– Що?! Артем! Що це за дівка? Що ти мені тут таке городищ?! — Розлютилась вона. Артем тим часом не знав куди дітись і просто робив вигляд, ніби не чує. Він хотів тихо втекти, поки ми говорили, але я схопила його рукою та посадила назад.
– Як тебе звуть?
– Аріна! Але який тобі сенс це знати?
– Дуже приємно, я Ліна. Дивись. — Я показала їй сторінку в соцмережах Артема і увімкнула нашу переписку. — Почитай. А ще погортай вверх. Там є фото різні, з подарунками, квітами. Гарно почитай.
Дівчина уважно все почитала, а потім звернулась до мене:
– Для чого ти мені це все показуєш? Ти ж мала б злитись на мене!
– Чому б це? Ти знала, що він має дівчину?
– Та ні.
– Ну то от. Тебе обманювали так само, як і мене. То винен лише зрадник в цій ситуації.
Ох і отримав він від Аріни того дня на горіхи. Весь ресторан побачив цю виставу. Артем намагався після цього з мене ще гроші здерти за подарунки,які колись мені дарував. В суд аж подав, але програв. Хоча як програв? Його навіть не починали, адже за подарунки гроші не повертають.
А з Аріною ми з тих пір міцно дружимо. Тож, втративши хлопця, ми знайшли одна одну та стали найкращими подругами.
