Рецепт щастя
Увесь підїзд з цікавістю спостерігав, як у квартиру на другому поверсі заселялись нові жильці. То була родина начальника цеху місцевого заводу, серйозного такого виробництва в невеликому провінційному містечку десь у Полтавській області.
І що то їм заманулося в цьому старому будинку жити? жалілася на долю пенсіонерка Ніна Петрівна своїм подружкам, З їхніми звязками могли би й у новобуді квартиру отримати!
Та ти на себе не рівняй. Тут у нас “сталінка”: стелі високі, хата простора, зручна, комори, та ще й лоджія, як окрема кімната, відгукнулася її донька тридцятирічна, досі неодружена, але завжди з виразним макіяжем Ганнуся, до того ж їм одразу телефон провели! У нашому домі на девять квартир тільки три телефони!
Тобі б тільки по телефону теревенити, урізала мати. Сусідам набридла. Не ходи до тих нових! Люди ділові, зайняті
Та які там ділові! Молоді вони, у них донька, лише девять років Соломійка. Мені майже ровесниця, може, на кілька років старша, наполягала Ганнуся, ображено блимаючи очима.
Сусіди насправді виявилися привітними: Ліда працювала бібліотекаркою у школі, а Іван вже десять років завод гудів.
Про це всім переповідала Ганнуся на вечірніх посиденьках у дворі, де її мама подеколи збиралась із сусідками.
І звідки ти вже все знаєш? дивувалися інші жінки. От екземпляр, справжній прокурор!
Та я ж до них телефонувати заходжу. Вони, на відміну від деяких, пускають. дражнила Ганна не зовсім тонко, нагадавши, як їй не відчиняли двері, коли знали, що вона буде базікати півгодини ні про що.
Так Ганнуся й заприятелювала з новоселами. Телефонувала то подругам, то колегам, і почала сидіти у них затишно, мов у себе вдома, то в новій сукні, то в домашньому халаті.
Одного разу зауважила: Іван щоразу демонстративно закриває двері в кімнату, де телевізор дивиться, як лише вона переступає поріг. І так стало відбуватися щораз. Ганна все одно увічливо усміхалась Лідочці й дякувала, заглядаючи на кухню після чергової бесіди, а Ліда завжди тільки коротким кивком відповідала, просила двері зачинити.
Не можу вам за вами двері закрити руки у борошні, показує Ліда, а замок у нас французький, сам зачіпляється.
Ой, а що ви готуєте? Знову пиріжки? Ви ж печете щодня! А я й не вмію, скрушно зітхає Ганна.
Та це просто ватрушки з домашнім сиром на сніданок. Зранку не до випічки, от зараз і готую, посміхається Ліда, повертаючись до тіста.
Ганна кривиться і йде з невдоволенням, бачачи, що тут вона не надто бажаний гість.
Слухай, Лідо, я розумію, ти не хочеш їй прямо відмовити, якось зауважив Іван, але наш телефон вечорами зайнятий цією пані, мені друзі навіть не можуть додзвонитися. Це вже занадто.
Я теж помітила, зітхнула Ліда, заходить, як до себе додому, базікає без кінця
Того ж вечора нарядна Ганнуся знову сіла на тапчан у передпокої, й почала довго говорити з подругою.
Ганно, ви скоро закінчите розмову? Чекаємо важливого дзвінка, через десять хвилин звернулась Ліда.
Ганна кивнула, поклала слухавку, але тут же дістала з кишені плитку шоколаду:
А я солоденьке принесла! Давайте чай пити за знайомство!
Вона постукала на кухню з шоколадкою.
Ні, дякую. Приберіть, будь ласка. Соломійці не можна шоколаду у дитини алергія. У нас взагалі солодке під забороною, заперечила Ліда, не ображайтесь, але така у нас традиція.
Оце так! Я ж від душі образилась Ганна.
Дякуємо, але часто дзвонити не варто. Лише, якщо лікар чи пожежні це, звісно, святе. А в інший час вибачайте. Нам теж треба спокій, і Соломійка уроки робить
Ганна з ображеною гордістю заховала шоколадку і мовчки пішла, вирішивши, що Ліда просто приревнувала її до чоловіка.
Та вона просто заздрить моїй молодості й фігурі, скаржилася згодом матері, ось і поводиться зверхньо! Я ж як людина хотіла приязні, навіть чай принесла, а вона…
Ой, Ганю, ти, мабуть, і справді вперта і наївна. Іди краще шукай собі чоловіка, свій телефон став, хай до тебе сусіди бігають, а не ти до них буркотіла Ніна Петрівна. А чужа хата не вокзал. Ось і вказали тобі на двері Дітей ще не навчили пекти пироги все тільки дзвонити хочеш!
Останню спробу Ганна зробила, коли прийшла із зошитом за рецептом ватрушок.
А можна у вас рецепт ватрушок? Пора й мені щось навчитися! примружилась, олівець на поготові.
У мами спитайте! Наші мами більше за нас знають, зітхнула Ліда. Я взагалі «на око» все роблю, точних мір не маю. Руки самі знають До того ж, я поспішаю. То вже, пробачте!
Ганна засмутилась, але вдома згадала про мамину товсту кухонну зошитку там і рецепти голубців, і холодцю, і рибки, і безліч пирогів на всі смаки!
Пекти, щоправда, не дуже хотілось. Мама пече вже рідко: бореться з тиском, дієтує. Все ж знайшлася потрібна сторінка.
Ти що, збираєшся сама пекти? здивувалася мама.
А яке тобі діло? Нащо дивуєшся? захлопнула Ганна зошит.
Невже зі Славком у вас знову все серйозно? підколола мама. Я думала, що розійшлися, як з усіма твоїми хлопцями.
Та не розбігались! розсердилася Ганна. Ще захочу сам за мною буде бігати!
То вже час, доню, час! Затрималася ти вже. А що там за рецепт подивилась? Може, допомогти?
Мамо, не треба, я сама, морально налаштовуюсь, відрізала донька.
Через пару днів, коли мама повернулася з лавочки біля будинку, квартиру наповнив аромат свіжої випічки.
Що це у нас так смачно пахне? Невже пироги?! здивовано вигукнула мати.
Тихіше, не галасуй на весь підїзд. Це не пироги, а ватрушки з творогом, справжні домашні, пишалася Ганна.
Чайник кипить, на столі вже пігулки, чашки й тарілка з жовтими сонечками-ватрушками.
От здібна, похвалила мама. Думала, не згадаєш уже, а вийшло пречудово! Молодець.
Не підлабузнюйся, кажи чесно: смачно чи просто так говориш?
Чи я чужа? Пробуй сама, це й справді їстівно! підморгнула мама. Аж згадалась батькова улюблена фраза: “Це їстівно!” вища похвала.
От як! Тоді скоро кликатиму Славка на чай із такими ж ватрушками. Думаєш, йому сподобається?
Авжеж! Я і твого батька на ці ватрушки підсадила у захваті був! Печи, клич, а я в той час піду до сусідки серіал дивитися. Ось і ти розуму набралася. Теревенями й локонами хлопця не зачаруєш!
Отак і став Славко ходити до Ганни. І зникла у них якась сварливість, і мати вже звикла, що доня кухнею командує, а Слава допомагає жартами.
А коли донька оголосила, що вони подали заяву до РАЦСу, Ніна Петрівна мало не заплакала на радощах.
Ганнуся аж змінилась стрункішала, намагалася скинути п’ять кіло перед весіллям. А Слава, як завжди, кепкує:
А чого ватрушок не печеш? На весілля пирогів натортиш?
На весілля, що відзначали скромно вдома, готували утрьох: Ганна, мама і тітка Олена мамина сестра. Працювали два дні, хоч гостей було тільки близько двадцяти, переважно рідня.
Молодята поселилися у великій кімнаті трикімнатної квартири. За рік підключили телефони у всьому будинку прогрес! Ганна перший час обдзвонювала всіх, але недовго часу не вистачало.
Ой, Ритко, мушу бігти, тісто піднялося, Славко з роботи ось-ось, бувай!
Поспішала на кухню, де парував чайник, від тістечка пухириться. Ганна вже була «у положенні», збиралась на декрет. Але випічки не покидала і для чоловіка, і для себе. Та й як тут втриматися від домашніх ватрушок із ніжним творогом! Слава цінував це навіть більше, ніж усі ті телефони й дружні розмови
Ось такий він простий рецепт щастя: ватрушки, трохи терпіння і любов.
