В мене вдома зараз дуже складна ситуація. Все тому, що моя донька хоче виселити мене з власної ж квартири. Але про все по порядку.
Сталось так, що я дуже довго не могла народити дитину, тому, як для того часу, народила дуже пізно – в тридцять три роки. Зараз це нормально, але коли я була молодицею, то мене записали як старонароджуючу.
Але напевно, на радощах, що нарешті довгоочікувана, омріяна дитина в мене є, я перестаралсь з її вихованням та занадто розпестила її. А може й щось проґавила, поки Аліна була підлітком.
Коли Аліна вже вивчилась та пішла на роботу я ще працювала. Підпрацьовувала на різних підробітках, в’язала іграшки, підшивала одяг, а працювала в бібліотеці. Проте згодом здоров’я перестало мене підтримувати в бажанні працювати, а тому я звільнилась та вийшла напенсію, адже мені вже було за шістдесят.
Якось Аліна познайомилась зі своїм колегою на роботі та їхні відносини дуже швидко переросли в серйозні та вже за декілька місяців вони розписалися та стали жити в мене в квартирі. В мене дозволу ніхто не запитав, якщо чесно, але і виганяти їх я не стала.
Але мене почали виганяти. Аліна завагітніла та стала повністю серйозно обговорювати те, що я маю переїхати в дім для літніх людей, адже їм тепер буде потрібно більше місця, адже з’явиться новий член сім’ї.
Я була категорично проти, адже не для цього я все життя працювала, щоб потім опинитись в такому місці. Але Аліна з чоловіком сильно наполягали. Я все відмовлялась. А вони стали погрожувати, що переїдуть на орендовану квартиру тоді, не будуть мені допомагати та й взагалі з онуком спілкуватись не дадуть.
Не знаю, що мені робити. Невже я на старості літ заслуговую на таке відношення? Я ж все життя для Аліни старалась. То ж чому вона так до мене відноситься?
