Побігла я зранку у суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в шерстяній хустині стоїть моя колишня свекруха та продає сметану і молоко. Я одразу ж підбігла до неї, обняла її привітала. Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив в мені хорошої жінки, хоча я і їсти готувала, і прибирала, ще гарно заробляла. То ж ми і розлучилися через вісім років спільного життя.
Світлана Анатолівна була дуже хорошою жінкою. Ми прожили разом з нею у її двоповерховому будинку біля чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така хазяйновита невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине.
Раділа нашому сину, її онуку і допомагало по дому. А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не спішила і не говорила дурниць. А через кілька тижнів сказав мені, що зустрів іншу жінку. Казав, що вона і хазяйновитіша, і красивіша за мене. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього.
Бабуся бачила онука досить часто, пізніше Юра підріс і весь свій час тратив на друзів.
Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Бідна жінка почала плакати. Сказала, що син забирає в неї всю пенсію. Його нова дружина їй не дає їжі, от і мусить крутитися стара як може.
Мені стало так шкода
її. Вона настільки хороша людина. Я купила все, що в неї було і сказала, щоб вона йшла додому.
Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали по стареньку. Вона неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо троє. Бабуся готує смаколики щодня, радіє успіхам Юри в школі і просто живе.
А син з новою невісткою жодного разу не зателефонували, щоб запитати як вона. Рідна дитина стала жінці чужа, а чужа невістка – рідною донькою.
