РІДНА НЕВІСТКА
Мамо, я одружуюся з Домінікою. Через три місяці в нас буде дитина, син поставив мене перед фактом.
Я не надто здивувалася, бо Домініку він привів знайомити заздалегідь. Тривожив лише її вік їй ще не виповнилося й вісімнадцяти, а й Дмитрові ще потрібно було відслужити в армії. Справжні діти, а вже подавай їм весілля і немовля на підході.
Підібрати весільну сукню Домініці було завданням непростим. Все ж сьомий місяць вагітності видимий знак.
Після весілля молодята оселилися в батьків Домініки. Але кожного тижня Дмитро навідувався до мене. Зачинявся у своїй кімнаті та просив не турбувати. Мене це непокоїло по-материнськи.
Телефоную Домініці.
У вас із Дмитром все гаразд?
Авжеж, а що таке? невістка відповідає рівно, спокійна наче дзеркальна водa.
Домініко, а ти знаєш, де твій чоловік зараз? намагаюся розплутати вузлик.
Галино Юріївно, займайтесь своїми справами. Ми якось самі порадимося без вас, це було перше, але далеко не останнє грубощі в мій бік.
Перепрошую, що відібрала твій час, обриваю розмову.
Я людина мирна й мяка, тому не вмішувалася у їхні стосунки. Думала: як хочете, так і живіть, не стану вам на заваді.
Невдовзі Домініка народила доньку, якій дала імя Зоряна. Мені це імя зовсім не подобалося, тому в душі називала внучку Божею.
Сина забрали до війська.
Дмитро служив далеко, і всі два роки його відсутності я не забувала про Божу. Навідувалась до неї, і щоразу помічала, як розквітає Домініка: красива, жива аж лячно гарна. Це тривожило. Вступила до університету а там спокус вдосталь. В голові крутилася думка: хтозна, чи дочекається його ця яскрава студентка.
Здається, невістка не надто прихильно до мене ставилася. Прийду я Домініка значуще зітхає, вручає мені коляску з внучкою та відправляє гуляти: мовляв, аби очі мої вас не бачили. Все в неї було у погляді, неприязнь не приховувала. Дорога собі, знала ціну. Не хотіла сварок. Бажала якомога швидше піти з того непривітного дому.
Дмитро відслужив і повернувся додому. Бачу все в дітей гаразд: мирно, злагодно. Божа росте, син тішиться дружиною, невістка господарка і красуня. Серце тішилось. Так минуло пятнадцять років.
Раптом Домініку мов підмінили. Зявилися кавалери. І не приховувала вона цього ні від кого. Життя на повну, як кажуть. Тримається народна приказка: «В мішку шило не втаїш». Дмитро мовчки терпів роки три. Любив свою дружину, страждав.
Вона ж жорстока, чоловіка жалом жалить і кепкує. Я була шокована її поведінкою, але ні разу не зважилася на розмову про мораль. Відверто кажучи, боялася Домініки, як чорт ладану. Один її погляд міг усе пояснити.
Сину, у вас із Домінікою сварки? Через що? обережно питаю.
Не хвилюйся, мамо, все уладнається, Дмитро заспокоював мене.
Мені здавалося, син ніби сам себе звинувачує, тому й прощає їй усе. Не знаходила собі місця, тож зважилася на розмову з Домінікою.
Домініко, поговорити хочу
Галино Юріївно, краще в свого сина поцікавтеся: чим і ким він на роботі займається? Тітка моя, що працює там же, все в деталях розповіла! Одне слово він перший почав! зірвалася на крик.
Господи, навіщо я лізла Дмитрові нічого не сказала. Як буде, так буде. Себе змучиш, усім не вгодиш.
Врешті-решт вони розлучилися. Божа залишилась з матірю.
Дмитро пустився берега змінював жінок, як рукавички. Брюнетки, білявки, шатенки Серцю спокій не приходив.
Домініка відразу одружилася вдруге. Син повідомив мені, навіть заплакавши. В Домініки новий чоловік, турботливий.
Новою «чарівною» дружиною Дмитра стала Ірма. Мініатюрна, жвава, старша за нього. Синові тридцять пять, їй сорок. Дмитро був як у небі, намагався догодити в усьому.
Ірма одразу висунула умови: офіційне одруження, окреме житло для її доньки, повне матеріальне забезпечення. Син усьому кивав.
Інша річ, ніж Домініка. Ірма, на відміну від першої невістки, одразу лізла в подруги, кликала мене «Галя» та на «ти». Мене таке простацтво дратувало, але я, не люблячи конфліктів, ковтаю образи. Всі подарунки від неї так і висять у шафі, жодного разу не вдягала душа не лежить.
Усміхається Ірма натягнуто, говорить нещиро і взагалі не любить сина, вигадує щоразу нові примхи, шукає вигоду. От Домініка: так, кричала, але із серцем, зверталась на імя по батькові, щиро кохала Дмитра.
Ірма не готує їсти усе купує у кулінарії. Якось не витримала, сказала:
Та хоч раз супу Дмитрові зварила б все всухомятку.
Галя, не вчи жабу плавати, відрізала невістка.
У неї подруги все як одна «пані на вихід». Коли не побачення то сауна, то кавярня, то по магазинах тинятися. Якщо щось не по ній одразу сцени, сльози, крики.
Їй би все на тарілці, та ще й очищене. Як із такою жити не розумію. Вважаю, що шлюб Дмитра з нею дитяча помилка.
Часто згадую домашню Домініку. Є з ким порівняти. Памятаю її холодець, неперевершені голубці, святкові торти І навіщо син розірвав ідилію? Не зміг втримати таку дружину. Сам винен. Добре, хоч Божа, моя внучка, не забуває мене, тішить подаруночками.
Домініка для мене рідна невістка, хоч і колишня. Лише втративши, розумієш справжню цінність людини. А Ірма лиш випадкова жінка в житті мого сина. Мені шкода Дмитра. Вірю, що всередині у нього досі живе любов до Домініки, але шляху назад немає
Життя вчить: цінувати потрібно не добробут чи вдаване щастя, а тих, з ким твоє серце дихає по-справжньому. Бо справжня близькість і щирість рідкість, яку легко втратити, та майже неможливо повернути.
