— Привіт, Марічко! — радісно вигукнула Соломія, набираючи номер. — Ми з чоловіком хотіли б на вихідні до вас заїхати! Можна?
— Привіт… — відповідь пролунала холодно. — Ні, не можна.
— Як це? — здивувалася Соломія.
— Так, як чула, — різко відповіла Марія.
— Ти через щось сердишся? Я не розумію…
— Ти ще й питаєш? Після того, що ти зробила, я не хочу тебе бачити! — вибухнула Марія.
— Що я зробила? Про що ти?
Сестри Коваленки виросли в селі на Полтавщині. Старша, Марія, залишилася після школи в рідному краю: закінчила коледж, стала бухгалтеркою. Вийшовши заміж за місцевого підприємця Олега, разом збудували будинок, народили сина Данила й допомагали вести сімейну справу.
Молодша, Соломія, мріяла про місто. Вона виїхала вчитися до обласного центру, влаштувалася продавчинею у великий магазин. З чоловіком, Іваном, працівником заводу, вони жили в орендованій “двушці”. Рівно через два роки після весілля народилася їх донька Ярина.
Попри відстань, сестри підтримували зв’язок. Коли Ярині виповнився рік, Соломія стала частим гостем у Марії. Свіже повітря, дитині корисно, та й допомога сестри не завадить. Іноді приїжджала на вихідні, а бувало — і на місяць.
Марія завжди зустрічала їх із радістю. У будинку було просторо, а Ярина — тиха й слухняна дівчинка. З часом Соломія почала залишати доньку у сестри й без себе — спочатку на пару днів, потім на тиждень, а влітку й цілий місяць. Казала, що з чоловіком хоче відпочити. Марія не заперечувала. Працювала вдома, і хоча це було незручно, допомагала.
А ось Соломія не поспішала віддавати борг. У їх крихітній квартирі родині Марії не було місця, тому вони завжди знімали житло. А Соломія навіть не завжди знаходила час зустрітися. То в перукарні записана, то справи. Іноді заходили до неї на годину — і все.
Але Марія не хотіла думати про це. Головне — щоб діти ладнали, а сестра, хоч і не бездоганна, та все ж рідненька.
Данил зріс, збирався вступати до університету. Батьки готувалися платити за навчання. Але напередодні подання документів Марія тяжко захворіла: температура, слабкість. Олег обіцяв відвезти сина, але супроводжувати не міг — робота.
Тоді Марія наважилася зателефонувати сестрі:
— Соломійко, — ледь чутно прошепотіла вона. — Ти б не могла завтра допомогти Данилові з документами? Зустріти, відвести до університету… І пускай у тебе переночує? Олег забере його вранці…
Тривала довга пауза.
— Вибач, я не зможу, — відповіла сестра.
— Чому? — Марія не вірила своїм вухам.
— У мене запис у перукарню, потім з Яриною по магазинах — їй у табір скоро, треба все купити.
— Соломіє, я ніколи тебе ні про що не просила. Це лише один день…
— Правда, не можу, — відрізала вона.
— А переночувати? Хай би навіть на підлозі!
— Маріє, він же вже дорослий хлопець. Куди я його? До спальні? Чи в кімнату до Ярини? Вони обидва підлітки, якось незручно. А кухня в нас крихітна — сама знаєш…
Марія відчула, як стиснуло в горлі. За стільки років вона жодного разу не відмовила сестрі. Завжди приймала, годувала, допомагала. А натомість — таке…
— Добре. Я все зрозуміла, — тихо сказала вона.
У підсумку допомогла інша родичка — далека тітка Олега, з якою вони мало спіУсе життя вони були рідними людьми, але тепер між ними пролягла глибока прірва, яку вже ніхто не зможе переступити.
