Ми з дружиною живемо у селі. Тут завжди роботи багато та ми маємо двох помічників: старшого сина Микиту та молодшу доньку Соломію. Микита син Олесі від першого шлюбу. Коли ми одружилися йому було лише чотири роки. Він дуже тягнувся до мене, бо йому потрібне було чоловіче товариство. Я прийняв його як рідного сина, згодом народилася Соломійка. Микита допомагав за нею доглядати. Зараз Микиті вже 14 років.
Обох дітей я люблю однаково. Я сам виріс без батька та не на словах знаю як це, коли в інших дітей є батько, а у тебе немає. Нікому підказати поради у важку хвилину, нікому за тебе заступитися.
Зараз ми з Олесею чекаємо на третю дитину.
Я працюю трактористом на фермі, а Олеся на пошті працює поки не вийде в декрет. Крім того, ми маємо велике господарство: дві корови, кури, качки, садок і город. Діти нам в усьому допомагають. Вони просто обожнюють годувати худобу і птицю, а також працювати в саду і на городі.
Нещодавно, повертаючись з роботи, я побачив, як Василь, рідний батько Микити, разом із хлопцем та його речами сідають в авто і кудись їдуть.
Василь, після того, як покинув свого сина, поїхав на заробітки за кордон та тепер повернувся і вирішив забрати сина. В селі Василь жити не захотів, казав, що він не створений для сільської роботи. У нього була квартира, яку він купив за зароблені гроші.
Василь уже колись намагався забрати у нас Микиту, коли приходив його провідати. Тоді цей чоловік побачив, що Микита допомагає нам по господарству та допомагає з Софійкою, сказав, що ми експлуатуємо дитячу працю, хотів його забрати, але тоді Микита не захотів поїхати з ним, здійнявся великий скандал та чоловік пішов ні з чим.
І ось сьогодні йому вдалося переконати Микиту поїхати з ним. Син кожного вечора телефонував та розповідав, що Василь влаштував його в хорошу школу та купив йому песика, а ще записав на футбол до хорошого тренера.
Ми з Олесею хвилюємося з приводу того, щоб Василь гарно ставився до Микити та знову його не покинув.
Я переконував дружину думати про щось хороше та берегти себе, адже вона скоро стане матір’ю.
