Ще багато років тому ми з чоловіком вирішили собі придбати будинок в горах. І всі ми знаємо, що купити в гірській місцевості ділянку, тим більше не на підніжжі, а ближче до вершини, так як ми хотіли дуже важко і дорого.
Тому нам довелося декілька років збирати гроші та шукати підходящу ділянку з більш-менш нормальним будинком, який не треба будувати з нуля. Ми планували продати квартиру, щоб будуватись, бо обоє не прив’язані до місця роботи і могли хоч з лісу працювати, лиш би був інтернет.
Коли ми вже знайшли саме те місце, де ми хотіли зробити власний будинок, то знайшли в місті, до прилягала гора, на якій ми планували будувати будинок, в оренду квартиру на час будівництва.
І, звісно ж, в деяких аспектах нам потрібна була допомога наших рідних. Але ніхто, крім батьків, не відгукувався, хоча мали для цього можливості. Тим більше, що ми пропонували оплату. Та от всі казали, що то лише наші турботи і їхати до нас допомагати ніхто не збирається.
Ми постарались зрозуміти таку їхню поведінку, хоча , все таки, це було образливо, адже коли потрібно було, то ми допомагали всім, чим могли. Але все ж. Ми не зациклюватись на негативних думках і просто продовжували будувати своє гніздечко. Тим більше, що в нас була неоціненна підтримка наших батьків.
Через майже рік ми нарешті зробили все, як нам хотілось та облаштували будинок по нашому дизайну. Це був найзатишніший будиночок в горах, який тільки можна зробити. Так ще й зробили собі власні грудочки та парник. Ну не життя, а краса. Нам для себе багато не треба, тому могли б спокійно за всім глядіти. Ще гойдалку поклали, щоб ввечері сидіти вдвох, пити какао та дивитись на схід сонця, або на нічне гірське небо.
Коли ж ми виклади в соціальні мережі наш будиночок та описали, як ми довго до цього йшли і нарешті облаштували своє гніздечко, одразу ж почали надзвонювати родичі, яким дуже закортіло приїхати і подихати свіжим гірським повітрям.
Нам згадалось те, як вони нам відмовляли навіть за оплату, а тут вони хочуть в гості. Ми погодились, але чоловік одразу сказав, що за період їхнього перебування в нас вони мають скидатись на комунальні послуги, інтернет, їжу та все інше. Бо ж приїхати захотіли мінімум на два тижні. Час, бачте, з’явився різко.
Почувши це нас послали на три веселих букви та з тих пір не розмовляють. Тепер ми в родичів невдячні пихаті дурні, що не цінують родинні зв’язки. Батьки намагаються захищати нас на сімейних святах, але ми вже змирились з цим, бо таких людей не переконати.
