На старості років я залишилась абсолютно сама, всіх моїх близьких родичів та друзів не стало. У мене залишилась лише трикімнатна квартира у центрі нашої столиці.
У своїх батьків я була єдиною донькою, тому для мене багаті батьки робили все можливе, щоб влаштувати хороше життя.
Мені було 20 років, коли я покинула рідну домівку й переїхала жити в інше місто до коханого чоловіка. Прожили ми з ним всього пів року щасливого життя, а потім, повернувшись раніше з роботи, я застала його з іншою жінкою. Такої зради я пробачити не змогла, зібрала речі й повернулась додому. А вже через місяць дізналася, що вагітна від нього.
Звичайно, нічого спільного я з ним мати не хотіла, тому народжувала дитину для себе, у цьому мої батьки мене підтримали.
Вагітність й пологи були важкими. Я народила слабенького й хворобливого хлопчика, але це ніяк не заважало мені й батькам любити його понад усе.
Син ріс, хоч і виникало багато проблем зі здоров’ям, ми завжди намагалися їх вилікувати й водили його до найкращих лікарів. Коли Ромові було 5 років не стало його дідуся. Вся сімя переживала це дуже важко, але наше життя продовжувалось. Син пішов у школу, а я на роботу.
Після шкільного випускного, коли сину було 17 років, його серце не витримало і його не стало. Лікарі попереджували нас з мамою про таку можливість, але ми не хотіли у це вірити. Друга смерть у сім’ї переживалась набагато важче й болючіше. Мама її пережити не змогла і її не стало через кілька місяців.
Я залишилась сама.
У мене завжди було мало друзів, а після всієї болі, яку я пережила, мені зовсім не хотілось ні з ким спілкуватися. Я просто існувала. Ходила на роботу, готувала їсти, лягала спати й все по колу.
У мене було чимало далеких родичів, з якими ще при живих батьках ми підтримували зв’язок, а після зовсім його втратили.
На своє 60 день народження я вирішила зробити собі дивний подарунок й купила комп’ютер. Щоб навчитися користуватися ним звернулась до своєї сусідки Ольги та її внука Андрія. Це єдині люди, з якими я ще спілкувалась й товаришувала.
Він навчив мене правильно користуватися цією технікою і навіть зміг знайти всіх моїх родичів в інтернеті, а потім навчив писати їм повідомлення.
Так сталось, що я почала спілкуватися з родичами більше і тепер всі вони по черзі приїздили до мене у гості, привозили смаколики, розповідали різну гидотну про інших, а потім цілу «тираду», які вони бідні та нещасні. Звичайно, «улюбленою родзинкою» було те, як всі ненароком питали, а кому саме я переписала квартиру й коли дізнавалися, що ще нікому, то починали вдруге розповідати, як саме ЇМ потрібна допомога.
Мені це все набридло і я припинила відповідати на їхні повідомлення, тоді почалися дзвінки, чи все зі мною добре і чи склала я вже заповіт.
Я довго думала, як правильно вчинити й вирішила, що перепишу квартиру на Андрія, внука моєї єдиної подруги, він часто мені допомагає, нічого за це не вимагає, завжди добрий й привітний до мене. Але ось боюсь, що родичі все одно не заспокояться й почнуть його діставати.
Що б ви мені порадили зробити? Як правильно вчинити?
