Сімю покинув раптово й без попередження: вирішив на розлучення без відома дружини.
Григорій пішов негарно, несподівано, не попередивши жодним словом, що планує розлучення. Повернувшись додому, як завжди, Надія побачила порожній вішак у передпокої та спустілі шафи. Вона ходила по квартирі збентежена й розгублена. Зникнення чоловіка стало для неї повною несподіванкою, тому вона не знала, як реагувати. Переодягнувшись, Надія розігріла борщ, їла задумливо, час від часи посміхаючись, згадуючи.
“Ага Григорію, та я ж тебе й не знала! Гарна дружина, нічого не скажеш!” думала вона, миючи посуд.
Майже тридцять років вони прожили разом у Коростишеві. Виростили, одружили й відправили до Іспанії єдиного сина Олега.
“Олежок поїхав, дім спорожнів тільки б твоїх пригод не почалося”, хвилювалася стара подруга Марія. Надія тоді легковажно сміялася:
“Ой, Маріє, ну ти ж така турботлива! Хіба тобі погано? Чи може я тебе не знаю?”
“Дарма смієшся”, образилася Марія. “Я знаю мільйон таких історій! Діти вилітають з гнізда, чоловік озирається, а дружина лишається сама й нікому непотрібна!”
Надія знову засміялася:
“Ти, Маріє, як у дитинстві була лихом, так нічого й не змінилася! Якби ми не сиділи разом на лавці в школі, чи слухала б я тебе зараз?”
Після відїзду Олега подружжя почало проводити разом більше часу. Ходили до кіно, гуляли парком, їздили на дачу, запрошували друзів і смажили шашлики. Було затишно й дуже спокійно. Здавалося, життя починає новий розділ, повний радості й віри в завтрашній день. Григорію виповнилося пятдесят шість, Надії пятдесят пять. Могли жити для себе, старіти разом, відвідувати сина, чекати онуків.
“А чогось ваш Олег із дітьми не поспішає”, помітила Марія, коли вони повернулися з Іспанії, і Надія згадала, що молодята живуть чудово.
“Маріє, ну й не виходить у тебе просто радіти! Завжди треба встромити своє “але”!”
“А як інакше? Хіба я не права? Третій рік як одружені, а все ще вдвох”, наполягала Марія.
“Вони хочуть пізнавати світ, краще дізнатися один одного! Сьогоднішній погляд на дітей не той, що в наш час”, зітхнула Надія.
Ще за півтора року в Олега народилися близнюки, хлопчик і дівчинка. Софійка та Артем. Діти були гарні й здорові, на них було приємно дивитися. Щовечора вони дзвонили відеодзвінком, показували немовлят, а коли їм виповнилося вісім місяців, міцні та підрослі, Надія з Григорієм поїхали познайомитися, тримати на руках онуків.
“Такі чудові малюки!” захоплювалася Надія, показуючи Марії фото. “Подивись, як Софійка схожа на Олега! А Артем на Ірину!”
“Ееее, “схожі”!”, скривилася Марія. “Ще замалі, щоб бути схожими на когось! Коли ходити почнуть, говорити тоді й побачимо.”
“Чого ти така колюча? Не хочеш дивитися на дітей то й не треба!” Надія зібрала фотографії й сховала у шухляду, щоб потім розкласти в альбоми. Вона любила тримати фото по-старому. Із безлічі цифрових знімків вибирала найкращі й друкувала.
Марія свідомо жила одна, так вона сама про себе казала. Усе життя мала коханців, переважно одружених.
“Одруженому чоловікові багато чого не треба, і це дуже зручно: дружині їжі й брудної білизни, мені уваги й любові”, декламувала Марія.
Від бабусі вона успадкувала затишну однушку з балконом недалеко від метро. Марія втекла з-під батьківської опіки, ледь отримавши права.
“Хочу жити так, як я хочу!” заявила вона і так і зробила. Переїхавши, Марія пофарбувала волосся у яскраво-рудий, купила блискучу помаду й перші туфлі на високих підборах.
“Приходь, Надійко, на новосілля запрошую. До мене такі мужчини прийдуть обалієш!”
Саме на новосіллі до Марії Надія познайомилася з Григорієм і незабаром вийшла за нього.
“Ти що, зовсім з глузду зїхала?!” отримавши запрошення на весілля, скрикнула Марія. “Перший хлопець і одразу весілля! А порівняти? А подумати? Ти така нудна, не можу!”
Але Надія твердо вірила в свого Григорія, була впевнена, що вони пара на все життя.
Багато років так і було, аж поки раптом
“Маріє, привіт!” подзвонила Надія подрузі. “Від мене Григорій пішов. Зовсім пішов, із речами Нічого не сказав, листа не залишив, телефон мовчить.”
“Ти давно була у відпустці?” несподівано запитала Марія.
“У відпустці?! здивувалася Надія. Ти мене, Маріє, чи не чуєш? Григорій, кажу, пішов, кинув мене. До чого тут відпустка?!”
“Пиши заяву, Надю, поїдемо з тобою до Грузії, там моя тітка живе, памятаєш?”
Надія замовкла, подумала й погодилася:
“Правда, Маріє, поїдемо до Г
