У мене склалося дуже тяжке життя. Іще в молоді роки, коли мені та моїй жінці було по 20 років, ми одружилися. Згодом у нас народилися дітки, троє хлопців. Все у нас було добре, але до одного моменту. А моя дружина у віці 28 років потрапила в аварію. Її на високій швидкості збив мотоцикліст. На жаль, вона не змогла вижити.
Це було велике горе для нас всіх. Я не знав як жити далі без моєї коханої дружини. На мої плечі звалилася робота, троє дітей, побутові справи та приготування їжі. Морально я був дуже сильно виснажений та інколи в мене пробігали такі думки, що я не хочу жити далі. Але думка про те, що в мене є троє дітей повертала мене знову до життя. Для себе я вирішив, що попри все виховаю добрих, ввічливих та доброчесних діточок. Тому все своє життя я присвятив дітям.
Для мене дуже непомітно пролинули всі роки, коли діти вчилися в школі. Наразі вже в кожного з них є свої сім’ї, свої дітки, а я живу наразі зі своїм молодшим братом, тому що мої діти від мене відмовилися. Ще років 5 тому, коли я добре себе почував, у мене було господарство, до мене приїжджали кожних вихідних онуки, я їх балував домашнім різними стравами, які навчився готувати за період, коли жив один з дітьми. Все було в нас добре, жили щасливо. Але роки забирали моє здоров’я. І з кожним роком мені вставало все гірше і гірше, особливо тяжко переносив я зиму.
І ось одного з вихідних, коли приїхав до мене погостювати з дітьми мій середній син, я в нього запитав чи можна мені перезимувати у них вдома. На що отримав відповідь, що в них у квартирі так замало місця для їхньої родини, так їм не хватало ще й мене. Я дуже сильно засмутився, але вирішив зателефонувати ще своїм двом, молодшому та старшому, синам. І у відповідь я почув дуже невтішні для мене слова. Виявляється, у них немає часу на мене, тому забрати вони мене до себе не можуть. Перший раз за багато років я пустив сльозу. Адже все своє життя я присвятив для них. І таке «спасибі» від них я почув через дуже багато років за все те, що зробив для них.
Після цих всіх дзвінків своїм дітям я вирішив зателефонувати своєму молодшому брату. Він одразу ж приїхав до мене і, не питаючи що сталося, забрав мене до себе. І зараз вже я другий місяць живу разом зі своїм братом, а від моїх дітей ще не поступило до мене ні одного дзвінка. І зараз я думаю, що ж зробив не так у нашому житті.
