Три роки ні слуху ні духу від мого чоловіка. Ні, він не зник безвісти. Я прекрасно знала, що Артем переїхав у інше місто зі своєю коханкою. Мабуть, він не мав сміливості про все чесно мені зізнатися, тому не вигадав нічого краще за втечу.
Я неодноразово подавала на розлучення. Коли справа дійшла до суду чоловік з’явився. Поводив себе так галантно та виховано, що суддя відмовила в розлученні й дала нам час на примирення.
Вдруге історія повторилася. Я вже втомилася займатися цією справою. Головне, що Артем не збирається до мене повертатися. Просто йому подобається мене мучити та розуміти, що так чи інакше, а він продовжує займати якесь місце у моєму житті хай навіть на папірцеві.
Коли я зустріла Романа, то вже й забулася про те, що маю чоловіка. Ми зустрічалися кілька місяців. Наші побачення були казково романтичними, душевними й такими хорошими, що мені не хотілося розлучатися зі своїм хлопцем. Якось, між іншим, зізналася, що сумую, коли ми не разом, а Рома запропонував з’їхатися та жити разом. Чого б і ні?
Був вихідний день. Я на кухні готувала вечерю, а Рома у вітальні складав мені книжковий стелаж. У двері подзвонили. Хлопець пішов відімкнути. Я одразу почула якусь сварку, вийшла у коридор й серце у п’ятки впало. Артем із валізами на порозі, дивиться на мене, як баран на нові ворота, та ще й сміє висувати претензії:
-Я не зрозумів, що тут відбувається?
-А ти власне, хто такий? – обурився і собі Роман.
-Я законний чоловік Віки, а от хто ти такий?
Рома подивився на мене в очікуванні пояснень. Я розповідала йому про Артема та наш невдалий шлюб, але вирішила не уточнювати, що ми досі офіційно не розлучені.
Артем скористався ситуацією, завалився зі своєю валізою й по господарськи почав ходити квартирою. Роман дивився на мене з такою злістю, що хотілося провалитися крізь землю. Я стала пояснювати, що ми дійсно досі одружені, але лише тому, що Артем не дає мені розлучення. Колишній з кухні кричав зовсім іншу версію. Мовляв, у нас кохання, а він був у тривалому відрядження, а тут дружина така нечесна та безсовісна привела у дім якогось.
Роман пішов голосно гримнувши дверима, а я не збиралася залишатися з Артемом в одному помешканні, тому побігла слідом за Ромою.
-Думай, що хочеш, а я тебе кохаю і йду за тобою! – крикнула в спину хлопцеві. Той різко зупинився від чого я налетіла на спину Романа.
-Що ти сказала? – перепитав у мене Роман.
-Сказала, що ти можеш думати, що хочеш…
-Ні, не це, що там було далі. Здається ти в чомусь мені зізналася
-Так, я сказала, що кохаю тебе.
-Якби я знав, що ти нарешті промовиш ці слова тільки після зустрічі із колишнім, то відшукав би його ще раніше – Роман взяв моє обличчя у свої руки та ніжно мене поцілував. Після чого став переді мною на одне коліно та запитав чи готова я розлучитися з Артемом, щоб вийти заміж за нього.
-Так, звісно, що так! – кричала я не своїм голосом, радіючи, що ми порозумілися.
Як Артем не упирався, а все ж таки підписав документи на розлучення. З Романом ми розписалися через два тижні й тепер офіційно чоловік та дружина.
