Я святкую свій день народження у березні. Зазвичай ми з чоловіком не влаштовуємо гучних гулянь. Збираємося у тісному родинному колі, любимо, коли все по-сімейному. Цього року дата незначна – 31 рік. Приїхали мої батьки, сестра з чоловіком та свекри. Отримала я багато приємних привітань та подарунків.
Коли черга дійшла до свекрухи, вона повідомила, що цього року має для мене дещо особливе. Зазвичай, до списку «цінних» речей ця жінка відносила посуд або ж постільну білизну, тож я не розраховувала на щось більше.
-Христю, ти нам така ж дитина, як і Ромчик. Від серця відриваємо, але даруємо тобі ключі від родинної дачі. Май користь, хазяйнуй та не забувайте запрошувати стареньких батьків у гості – привітала Надія Яківна.
-На шашличок! – додав свекор.
Я аж ахнула! Нічогенький такий подарунок. На вихідних поїхали з Ромою дивитися в якому стані дача та прикидати масштаб ремонтних робіт. Вирішили так: у будинку зробити удобства, провести воду, комірчину переробити на ванну кімнату. В інших кімнатах просто побілити стіни та замінити деякі меблі. Літню кухню не чіпали, вона у нас буде чорнова, робоча.
Садок є, правда його розчистити треба. Старі хліви знесемо, альтанку приберемо, а нову побудуємо в садку, щоб поміж дерев була. Городець біля дачі невеличкий. У мене не було абсолютно ніякого бажання копирсатися у землі та гнути спину із сапкою у руках. Сказала чоловікові землю покропити, утрамбувати, розрівняти та посіяти газон, а по центрі викопаємо басейн. Буде дітям втіха.
Найняли робочих, швиденько все до ладу довели й у відпуску поїхали приймати роботу. Запросили друзів та батьків на обіцяний шашличок. Усі гості в захваті, нас хвалять. На подвір’ї повно народу, весело. Батьки Роми затрималися, тож приїхали, коли ми саме збиралися сідати до столу. Накрили ми у новенькій альтанці. Надія Яківна радується, каже, які ми молодці.
Сказала, що хоче до вбиральні, а сама побігла назад хати на город дивитися. Її крики почули навіть сусіди, думали, що когось ріжуть!
-Ой, божечки, мати рідна! Славо, подивись, що вони наробили! Де ж городець мій подівся, ні картопельки, ні огірочка, ні помідорки. Навіть зеленушки ніде нарвати.
-Мамо, а що власне сталося? – почав розбиратися Рома. – Ти ж сама віддала ключі від дачі. Якщо це подарунок, то яке тобі діло, що ми зробили із городом.
-Який же ти бовдур! А дружинонька твоя справжня ледацюга! Ми ж з батьком надіялися, що ви город триматимете та допомагатимете старим батькам, як ми вам допомагали. Дасте картоплі на зиму, консервації закриєте. А ви он що наробили!
В розмову втрутилася моя мати:
-Свахо, як з такими помислами робити подарунки, то краще вже й без них
-А я без вас знаю, що мені краще! Віддавайте ключі та вимітайтеся всі звідси.
Наші друзі були неприємно вражені, нам з чоловіком незручно. Запросили усіх відпочити, а тут таке. Рома сказав батькам, що віддасть ключі від дачі, коли вони повернуть гроші за все, що ми тут встигли зробити. До речі ми витратили заощадження, які відкладали на нову машину.
Ясна річ, ніякі гроші ніхто не збирається віддавати. Дійшло до того, що вони збираються з нами судитися, якщо ми добровільно не залишимо територію дачі. Я після такого вже нічого не хочу й грошей мені не потрібно. Нехай мають свою землю та тішаться нею, але про дорогу у наш дім можуть забути.
Рома вперся, сказав, що дарувати нічого не збирається й також готовий судитися. Нам тільки цього не вистачало. Ото люди матимуть про що говорити. Станемо посміховиськом на весь район. Я звісно знала, що батьки чоловіка трохи з «привітом», але щоб наскільки…
