Рожевa шалійкa
Вікторія поховала чоловіка два роки тому. Він був на сімнадцять років старший за неї. А їй на момент знайомства з ним було двадцять дев’ять.
Вона ніколи не привертала уваги хлопців. Скромна, домашня, клубів та шумних компаній уникала. У школі та інституті хлопці бачили в ній товаришку, просили списати домашку, пропущені лекції. А зустрічалися вони з гарненькими, жвавими дівчатами, вільними від усіляких консервативних рамок.
З Олегом Вікторія познайомилася на вулиці. Стояв теплий травень, цвіла бузина, молода зелень тішила око. І все це розкішне весняне диво осявало щедре ласкаве сонце.
Вікторія вирішила пройтися додому пішки. Йшла, насолоджуючись погодою, прищулюючись від сонця й усміхаючись без причини усім навколо.
Назустріч йшов він — високий, привабливий чоловік у розхристаному чорному плащі. Порівнявшись із нею, усміхнувся і промовив:
— Гарна погода. Майже літо. А я ось плащ напягнув. — Голос у нього був приємний, низький.
— То зніміть його, — відповіла Вікторія.
Чоловік одразу скинув плащ і перекинув через руку.
Вона чомусь не пішла, стояла й дивилася на нього, наче зачарована.
— Так, справді краще. А морозива хочете? — Не чекаючи відповіді, незнайомець метнувся до кіоску.
Вікторія хотіла йти, але подумала, що це неввічливо.
Він повернувся і простягнув їй вершкове у вафельному стаканчику.
— Ой, моє улюблене, — здивувалася Вікторія. — Як ви вгадали?
— Я теж його люблю, — відповів він.
Вони йшли поруч, їли морозиво й розмовляли про все. Додому Вікторія повернулася пізніше звичайного. І ще й від вечері відмовилася. Наїлася морозива.
— Чого в тебе очі горять? — прищурилася мама.
— Нічого не горять, — відповіла Вікторія, чомусь почервонівши.
Наступного дня Олег подзвонив і запросив на прогулянку.
— На дворі дощ. Ви в курсі? Я парасольку не взяла, — розчаровано сказала вона.
— Нічого, тоді підемо в кіно. Де ви працюєте? Я за вами заїду.
По дорозі в кіно Вікторія дізналася, що його дружина померла рік тому. Вона мала ваду серця, лікарі заборонили їй народжувати.
— Я дуже її любив, відсутність дітей мене не бентежила. Тремтів над нею, пилинки здував. Після її смерті ледве вижив. Думав, сам доживатиму віку. А як вас побачив… Розумієте, Віточко…
— Вікторія, — поправила вона.
— Розумієте, ви нагадали мені її. Не зовні. У вас такий самий чистий погляд, як джерело. Ви не зіпсована сучасними нормами. У наші часи це рідкість.
Коли наступного дня Вікторія повернулася з роботи, Олег пив з мамою чай на кухні. На столі стояв букет троянд.
— Доню, а ми з Олежком чайку попиваємо, — солодким голосом промовила мама, кидаючи дочці значущі погляди: «Не будь дурною».
Олег був приємним. Добре одягався, сивина в волоссі додавала йому шарму. Мамі він теж сподобався. До аристократичної зовнішності вона додала квартиру, машину та гарну зарплатню. Відсутність дітей теж зарахувала до плюсів. Не треба буде витанцьовувати перед чужими, намагаючись заслужити їхню любов. А своїх донька народить.
— Мам, я знаю його всього тиждень, а ти вже будуєш плани, — обурилася Вікторія. — Так, приємний, але я його не люблю.
— Немає любові — немає й розчарувань. Шлюби за розрахунком найміцніші. З ним будеш, як за кам’яною стіною. Ти вже не дівчинка, щоб про любов мріяти. Чоловік надійний, гідний.
Пішовши, Олег попросив Вікторію провести його до машини.
— Завтра я запрошую вас з мамою до себе. Подивитеся, як я живу. Вікторіє, давай відразу уточнимо. Якщо хочеш дітей, я зрозумію. Але мені вже пізно ставати батьком. У мої роки шкідливо не спати ночами через немовлят.
Що ж, сказав чесно. Більше про дітей Вікторія не згадувала.
З ним було надійно й спокійно. Колеги заздрили. Молоді чоловіки гуляють, а Вікторію чоловік привозив на роботу, зустрічав після. Мама вважала, що донька витягнула щасливий квиток. Так, хотілося б онуків. Але як вийде. Щастя не буває ідеальним.
Вікторія жила спокійно, ніколи не шкодувала, що вийшла за Олега. Між ними були повага, довіра й надійність, що теж важливо в сім’ї.
Одного разу чоловік повернувся з роботи, повечеряв і ліг відпочити. Вікторія намагалася не шуміти, щоб не розбудити. А коли зрозуміла, що щось не так, він уже був мертвий.
Вони прожили разом три роки. Вікторія щиро оплакувала його.
Після смерті чоловіка вона жила за звичним розкладом. Мамині розмови про те, що треба щось міняти, лякали та дратували. Народити для себе? Та від кого, Господи?
Олег не любив, коли вона яскраво одягалася чи красилася.
— Навіщо? Ти заміжня. Фарбуються ті, хтоА коли Яр зник назавжди, Вікторія зрозуміла, що рожевий шарфик був не випадковістю, а початком нового життя, яке вона нарешті наважилася прожити для себе.
