З Гришею ми почали зустрічатися ще у школі. У своїх почуттях були певні, тому вирішили не марнувати часу на побачення та вечірні зустрічі. Знаємо один одного не перший рік, пройшли не одну перешкоду, що ще перевіряти? Розписалися по закінченні 1 курсу. До цього й так мешкали разом. Жили добре, то сварилися, то мирилися. Нічим непримітна молода сім’я.
З дітьми вирішили не поспішати. Обоє були зацікавлені в тому, щоб закінчити навчання та отримати диплом. Та й куди там народжувати, як ще сам не знаєш, де тебе ранок застане. Ми обоє любили гучні вечірки та веселі компанії. Тож досить часто ходили в гості до друзів та до друзів наших друзів. Під час однієї такої вечірки познайомилися з Міланою.
Ми з дівчиною швидко знайшли спільну мову й стали подругами. Я без зайвих сумнівів впустила її у наше життя. З Міланою ми часто зустрічалися, говорили про дівчачі речі, ділилися секретами. Інколи, коли з Гришею виникали непорозуміння, Мілана мене заспокоювала та давала мудру пораду.
Останнім часом мій чоловік наче з ланцюга зірвався. Ревнував мене до кожного стовпа, хоча я жодного разу не подавала приводу. Мілана казала не звертати на це уваги, бо у нас своєрідна криза у стосунках. Таке буває й нічого боятися. Вона вивчала психологію та тямила у таких речах. От я їй і довірилася.
Якось ми з одногрупником готували спільний проєкт. Затрималися допізна у бібліотеці. Гришу я попередила й про проєкт цей неодноразово розповідала й навіть показувала фото свого напарника. Він дозволив, а тут вривається до бібліотеки, хапає бідолашного хлопця за барки та кричить, що все йому повідбиває. Я так злякалася, а той бідолага так зовсім.
-Ти геть з глузду з’їхав? – сердито запитала у Гриші. – Ми готувалися до лекції. Я ж тобі про все це розповідала.
-Знаю я твої казочки! Мені скинули вашу переписку. Ви тут не навчатися збиралися.
Він тицьнув у мене своїм телефоном, там був скрін нібито моєї переписки з одногрупником. Тоді я кинула у нього свій телефон й наказала відкрити реальне листування. Нібито розібралися, але осад та недовіра залишилися.
Після того випадку нормальних відносин ми не мали. Постійно сварилися та не могли ні в чому дійти спільної згоди. Вирішила зустрітися з подругою, поскаржитися, послухати якоїсь поради. А вона запевнила, що не буде нам життя. Сказала, Гриша своїми ревнощами доведе мене до сказу або сам потрапить у неприємності.
Розлучатися я не хотіла, але й порозумітися ніяк не виходило. Якось під час чергового скандалу не витримала й сказала, якщо він мені не довіряє, то краще розійтися. Гриша ніби того й чекав. Швидко зібрав речі та пішов. Я одразу зателефонувала до Мілани, розповіла, що сталося. Вона наказала ні в якому разі його не повертати, бо тоді не цінуватиме мене. «Він повинен сам усвідомити свої помилки. Інакше ніякого уроку не засвоїть».
Я терпляче чекала два тижні поки не дізналася, що мій ще законний чоловік пішов жити до Мілани. Це вона робила усе можливе, щоб нас посварити й таки добилася свого. Хотілося звісно влаштувати їй справжній урок, що буває з тими, хто зазіхає на чужих чоловіків, але, довідавшись, що вона при надії, покинула свій намір.
Якби сильно вона не намагалася прив’язати Гриші до себе, але нічого не вийде. Нехай навіть народить йому цілу футбольну команду! Ще жодного разу ніхто не зумів побудувати своє щастя на чужому нещасті.
Мені залишається лише сподіватися, що я ще зустріну дійсно свою людину. Чоловіка, який мені довірятиме та не сумніватиметься у моїй вірності. А своїм колишнім щиро бажаю пізнати тільки те щастя, якого вони вартують.
