Оксана давно відчувала, що їхні стосунки з Тарасом дали тріщину. Почуття вистигли, кохання поступилося місцем звичці, розмовляти стало ні про що, накопичилися претензії та образи. У повітрі висіла напружена тиша, як буває перед зливою.
Вона зайняла вичікувальну позицію, обманюючи себе, що все налагодиться. Почнеш розбиратися — і випливе щось таке, з чим вже не зможеш миритися. І що тоді? Адже у них росте дочка. Про неї треба думати.
Оксана готувала, підтримувала порядок у хаті, слідкувала, щоб донька не гуляла до пізньої ночі й вчасно робила уроки. У доньки останнім часом з’явилися свої дівочі секрети. Що ж, дорослішає. А чоловік… Чоловік віддавав зарплатню. І цим його участь у житті сім’ї й обмежувався.
Він останнім часом не випускав телефон із рук. Сидів, уткнувшись у нього, наче підліток.
Раптом Оксана захворіла. Підскочила температура, голова розколювалася, все тіло ломило. Вона попросила чоловіка приготувати вечерю. Донька знову десь гуляла з подружками.
— Та годі, обійдемося чаєм із бутербродами, — відповів Тарас.
Оксані було надто погано, щоб сперечатися. Вона весь час перебувала у напівдрімоті. Через два дні їй полегшало. Вона зайшла на кухню й побачила, що у мийці лежить брудна посуда, на сушарці немає жодної чистої чашки. Відро для сміття переповнене, а зверху лежать порожні коробки від піци. Пральна машина забита сорочками чоловіка, у передпокої під ногами хрустить пісок, а холодильник спустів. Вона взялася за прибирання, готування, і до вечора впала без сил.
Після вечері в мийці знову стояла гора брудної посуди. Оксана ледь не розплакалася. Накопичені образи вимагали виходу, і гребелька терпіння не витримала.
— Годі. Я не домробітниця. Я працюю нарівні з тобою, а потім повертаюся й беруся за домашні справи. Ти міг би хоч чашку за собою помити, — сказала вона чоловікові.
— Ти ж усе одно митимеш посуд, — спокійно відповів Тарас.
— Сміття завтра вранці винеси перед роботою. Я пакет біля дверей поставлю.
— Гаразд, — відповів чоловік, не відриваючись від телефону.
— Не «гаразд», а «не забудь», — втомлено промовила Оксана. — Ти ж раніше мені допомагав, навіть пилососив. Я не прошу зірки з неба, прошу сміття викинути. Ти мене чуєш? З ким я розмовляю? Відірвись від телефону!
— Га? Я й так усе роблю.
— Що саме «усе»?
— Чого ти завелась? Ти жінка, це твоя робота. Я гроші в хату приношу. Що ти ще від мене хочеш? У домі дві баби, а я буду тарілки мити?
— Ти бабою свою доньку називаєш? — обурилася Оксана.
— До речі, де вона? Твоє виховання — дозволяєш їй гуляти. Через якусь брудну тарілку завелась, — буркнув чоловік.
— Справа не в тарілці, а в твоїй байдужості до мене, споживацькому ставленні…
— Усе! Набридло. Достала… — Чоловік вийшов із кухні. Незабаром грюкнули двері у ванну.
На столі раптом засвітився екран забутого телефону. Оксана встигла прочитати ім’я відправниці смс, перш ніж екран погас.
Ось і знайшлася причина тієї самої тріщини, про яку Оксана здогадувалася, але відмовлялася визнавати. Чоловік повернувся на кухню і одразу взяв телефон у руки.
— Марійка — це Марія? Мар’яна? Марина?.. — запитала Оксана, намагаючись, щоб голос звучав байдуже.
Чоловік завмер у дверях, потім різко повернувся до неї.
— Ти лізла в мій телефон?
— Він у тебе закритий. Щось приховуєш? — запитала Оксана, а сама думала: «Вигадай щось, збреши, як завжди…»
— А якщо й так? — Чоловік викликаюче подивився їй у вічі. — Так, у мене є інша жінка. Давай вирішимо все спокійно й цивілізовано.
— Як саме? — Оксана відчула, що не може більше стримуватися, з очей полилися сльози.
— Почалося, — з роздратуванням кинув чоловік. — Якщо подобається грати роль жертви, то будь ласка, залишимо все як є.
Отак розвалився звичний світ. Грюнув грім, і почався дощ, якому не буде кінця.
— Чого стоїш? Іди, збирай речі.
— Як? Куди?.. — не зрозуміла Оксана.
— Тому що квартира моя. Мені її батьки подарували. Обмінювати її я не збираюся.
— А ми з Яринкою куди? Ти жартуєш?
— Ні, я серйозно. Їдь до батьків.
— Я нікуди не піду, — за спиною Тараса раптом почувся голос Ярини.
— Ти давно підслуховуєш? — запитав Тарас.
— Ви так кричали, що, мабуть, усесвіт почув. Ви розлучаєтеся? Я залишуся з татом.
— Ось, — сказав чоловік, показавши на доньку рукою. — Хто з нас поганий? — Він вийшВона відчула, як останній місток до доньки руйнується, але знала, що колись Ярина зрозуміє, де справжня любов.
