Орино, ти що витворяєш?! голос Миколи гримнув по всій хаті. Куди це ти вбралась?!
У театр іду, дай Боже! Орина підправила перед дзеркалом нову блузку, придбану на розпродажі. Із Галкою домовились, давно хотіли побачити ту виставу.
Який театр?! Тобі вдома справи не перевести! Посуд не помитий, сорочки мої не випрасувані! А вона збирається в театр! Микола схопив Орину за руку, повернув до себе. Перевдягайся й займайся господарством!
Орина рвонула рукою, вивільнилась, але на запясті лишився червоний слід від його пальців.
Мику, ми ж вчора про це казали! Цілий день вдома просиділа, все переробила. Один вечір хочу для себе, що тут такого?
Для себе?! він знизливо всміхнувся. А хто тебе годує, одягає? Хто дає дах над головою? Я до речі з роботи прийшов, хочу нормально поїсти, а не жувати твої бутерброди!
Орина мовчки пройшла в кухню, почала діставати з холодильника продукти. Руки тремтіли, усередині зібралось у тугий клубок. Ще зранку вона так тішилась вечору, навіть зачіску зробила, туфлі начистила. А тепер…
Ось то й воно! задоволено буркнув Микола, вмикаючи телевізор голосніше. І швидше! Голодний як вовк!
Поки сковорода розігрівалась, Орина нишком дивилась у вікно. На подвір’ї жінка її віку виводила собаку, сміялась, розмовляючи по телефону. Як же вона здалась щасливою, та незнайомка! Вільна, легка…
Орино! Ти там задрімала?! гримкнув із кімнати чоловік.
Готую вже, готую! відгукнулася вона, поспіхом перевертаючи котлети.
Микола з’явився на порозі кухні, сперся о косяк.
Слухай, а завтра ввечері до мене Петрович прийде, справи обговоримо. Тож ніяких твоїх подружок, сидиш вдома тихо, чай подаси, коли попросимо.
Та ж завтра субота, несміливо заперечила Орина. Ми з дівчатами в кафе хотіли…
Які ще дівчата? Тобі сорок три, Орино, отямись! Потрібен уже тверезий погляд. Дім, родина ось твоє місце. А не ті дурниці з подругами й кав’ярнями.
Орина поставила перед ним тарілку, сіла навпроти. Їсти не хотілось, у горлі стояв клубок.
Мику, чому ти так зі мною? Раніш не був таким… Разом ходили до театру, в кіно, квіти дарував…
Раніш! махнув він рукою. Раніш ти молодша була, вродливіша. А тепер що лишилось? Поповніла, постаріла, вдягаєшся як бабуся. Мені соромно з тобою на люди!
Слова вражали гостріше за будь-який удар. Орина встала, почала забирати зі столу. Сльози підступали до горла, але вона стримувалась. Не хотіла давати йому привід для нових принижень.
Та не плач! поморщився Микола. Не терплю сльоз жіночих. Краще подумай, як себе до ладу привести. Може, в спортзал запишешся, на дієту сядеш. А то зовсім запустилась.
Коли чоловік пішов дивитись телевізор, Орина дістала телефон, написала Галі: «Не виходить сьогодні, пробач. Переносимо».
Відповідь прилетіла миттєво: «О
Маючи нову кватиру, власний розклад дня та навіть хатиньку для хатнього улюбленця сірого котика Матвія вона тепер спіймала себе на тому, як тихо насвистує стару пісню й розмовляє само з собою українською, цією мовою тепла й сили, що текла, наче Дніпро весняною водою, наповнюючи кожен новий день тим, чого не втримали колись його кулаки й слова: вільним, цілковито її власним щастям.
Розрив, що врятував моє життя
